.: Похід через г.Параска на водоспад Гуркало :: ВелоМакс :.

ГОЛОВНА | ФОРУМ | РЕМОНТ | МАГАЗИН | ЕРОТИКА| АДРЕСИ


МАРШРУТИ > Карпати, червень 2004 - поїздка на вихідні

Похід через гору Парашка на водоспад Гуркало

Національний природний парк "Сколівські Бескиди"


У червні 2004 року я вперше у житті вибрався з вєлом у Карпати. До того я був у Карпатах в якості "туриста" лише один раз у нетривалому пішому поході, але враження від нього лишилися суто негативні, тому бажання знову їхати туди ніколи не виникало.
Запропонував поїхати Buts, який тоді тільки-но з'явився на форумі. За день до поїздки ми зустрілися у Львові, на майдані біля пам'ятника Данилу Галицькому, щоби обговорити деталі, а за одне й познайомитись, бо до того часу ми були знайомі лише віртуально.
Зібралося нас четверо - Олег (Buts) та двоє його знайомих - Андрій (Аndre) і Славик (Slown). Мені було дуже цікаво - по-перше я жодного разу не був з вєлом у Карпатах, а по-друге ми познайомились через Форум. Маршрут спланував для нас один досвідчений турист-пішоходник, як виявилось, у піших маршрутів дещо інша специфіка.


Схема маршрута, яку намалював Buts (за картами Генштабу М-34-107 та М-34-108)

Згідно плану, виїхавши рано вранці в суботу електричкою до Сколе, ми повинні були ввечері того ж дня, пройшовши по гірському хребту біля 20 км, через гору Парашка (1268 м) вийти до водоспаду Гуркало в районі с.Корчин, зустрітись там з групою піших туристів і заночувати. Ось, що з цього вийшло...

Клікнути для збільшення   Клікнути для збільшення
Перед стартом, на станції Сколе

Buts, Slown та я мали велосипеди з багажниками та торбами. Andre мав тільки легкий штурмовий наплечник та велосипед без багажника - він взяв тільки частину своїх речей, решту мали принести пішохідники. Тому він виконував роль "розвідника". Як виявилось - це було дуже вдале рішення. Поки основна група стояла на місці, він робив невеличкі радіальні вилазки, шукаючи потрібний напрямок руху. Коли група підходила до ділянок з крутим підйомом, він піднімався перший та затягував свій вєл, а потім спускався та допомагав нам по черзі затягати роверики догори. Так само було й на крутих схилах - він допомагав нам спускати ровери вниз.
У Сколе, після недовгого пошуку, Andre знайшов стежку нагору й ми почали підійматися. Одразу виявилося, що доведеться злізати з ровера та штовхати його поруч. Але я навіть не здогадувався, що штовхати його доведеться більшу частину шляху, іноді тягнути на собі, а проїхати у загальному не більше кількох кілометрів. Сказати, що довелося тягнути на собі вгору навантажений ровер загальною масою приблизно 25 кг, це значить нічого не сказати...

Клікнути для збільшення   Клікнути для збільшення
Перший невеликий підйомчик, але на ньому відчули, що місцями людина сама не може завантажений вел витягнути...

Чим далі вгору ми забиралися, тим частіше доводилося перелізати з ровером у руках через дерева, що впали та лежали поперек дороги. Трохи далі, на лісових ділянках маршруту вони лежали через кожні 10-15 метрів, тому велосипеди доводилось просто штовхати поруч. На таких "дорогах" в нагоді стають роги на кермі велосипеда - вести ровер дуже зручно.
Весь час нас переслідували комахи. Но якщо комарі зникли, коли ми піднялися на хребет, то мухи зграйками вилися над кожним з нас цілий похід, а Славика декілька разів вгризли оводи. Навіть Слаівк, який раніше дуже часто мандрував Карпатами здивувався - звідки взялося стільки мух?

На підйомі   На підйомі
На підйомі

коменти Олега: ... Ніяка фотка реально не передасть пережите. Та і моментами не до фоток було...
Погодка була сонячна, теплинь. Трошки парило в лісі, бо вночі був дощ і сильно доставала комашня.. Просто рій літав за кожним. Місцеві грибарі, казали, що вище, на буреломі, нам буде повна ... кришка

Пейзаж   Досягнути до обрію

Коли ми вилізли на хребет, то сфоткали середину маршрута - гору Парашка. Вона на знимку крайня зправа. Біла плями на знимку - це не щось там, а справжня карпатська МУХА. Всі гори, що на знимку лівіше Парашки нам доведеться пройти. Коли я довідався про це - просто обалдів - повторюю, це був мій перший велопохід по Карпатах :)

Клікнути для збільшення   Клікнути для збільшення
Метелики туристів не гризуть :)

Андрій знайшов у нашому фотіку функцію автоспуску - на знімку ми, вийшовши на хребет.
Як вилізли на гору Оброслий Верх (1177м), то зробили великий привал, поїли та трохи полежали, щоби відпочити.

Клікнути для збільшення     Клікнути для збільшення
Підніматись на Парашку було дуже важко :)

Стежка на схилі така вузька, що по ній може пройти або одна людина, або один ровер. Їхати на ровері було неможливо, оскільки педалі чіплялися за схил, і можна було звалитися вниз. Доводилося котити ровер по стежці, а самому йти поруч по траві. Краще йти вище велосипеда, тоді ти спираєшся на нього - так легше. Бачите на другій фотографії трохи лівіше велосипеда дві світло-зелені плями? Це галявини біля водоспаду, до яких ми мали вийти.
Чим вище ми піднімалися, тим вужчими ставали стежки на ділянках лісу, що нам доводилось перетинати. Крім того, що вузькі - вони ще дуже звилисті та перерізані якимись канавами, подібними на старі окопи. Через усі такі місця, велосипеди доводилось переносити на руках. Останні 100 метрів перед вершиною Парашки здаються майже вертикальними. Стежка декілька разів змінює напрямок. В таких умовах велосипед доводилось тягнути навколішки, бо стоячи це зробити було неможливо.

Клікнути для збільшення    Клікнути для збільшення
На вершині: Slivic, Velomax, Buts, Andre

Спуск з Парашки проходив по лісу, практично по вертикальному схилу - там зроблені сходинки, підсилені якимись гілками. Чи то були корені дерев? Сходинки невдовзі закінчилися, а грунт був мокрий. Підошви чаревиків ковзали по ньому, іноді навіть обома гальмами неможливо було втримати ровер на місці. Всі впали по разу - по два. Спуск сильно ускладнювали повалені дерева. Іноді стежка йшла через ділянки, на яких гілки дерев щільно зрослися між собою. Тому доводилось якось збоку обповзати ці перешкоди.

коменти Олега: ... Швидкість спуску була не більше кількох метрів на хвилину, а на кожній з кінцівок сиділо по 20 кусючих мух. Виникли якісь перші негативні емоції, які потім забрала вода на водоспаді...
Зійшли з горем пополам з Параски. Сіли на вели і покотили по лісі, до перших повалених дерев. Дуже повезло нам з погодою. Правда джерельце ми не знайшли, шпіляли по горах десь 3-4 години без води. Добре, що попались селяни назустріч і відпоїли трохи нас...

Місце, де виникли негативні емоції дуже добре видно на карті :)
Після виснажливого спуску з Парашки, нам довелося піднятися ще на одну гірку. Лісу на ній не було, тому нам сталотрохи легше, навіть можна було трохи проїхати на велосипеді. Траплялись дерева, в які явно влучила блискавка: одиноке дерево, стовбур обгорілий, а верхівка та гілки валяються поруч.
Ми йшли далі та знову заглибилися у ліс. Іноді стежка просто зникала, потім ми її загубили остаточно. Трохи поблукали по березових зарослях, а потім Buts знайшов якусь дорогу - ми пішли по ній. На карті в тому квадраті було позначено декілька доріг, але вони не співпадали з тими, що були на місцевості. Андрій знайшов поворот до річки. Спускалися по мокрому глинистому руслу.

коменти Олега: ... Далі було трошки легше, чи то фініш відчувався, чи просто втома... Йшли майже на автопилоті. Ми дуже не переживали, що не знайдемо своїх, бо палатка, їжа та мариноване м'ясо було у нас...

Уявіть наше здивування, коли вийшовши кінець-кінців до річки ми побачили наших пішохідників. Виявилось, що вони щойно туди прийшли !!! Тобто розрахунок часу, який зробили для нашого маршруту, був абсолютно (!) правильний. Який треба мати досвід походів по горах, щоби так планувати маршрути.
Воду ми пили просто з річки :)
Перейшовши річку по каменях (ровер в руках), ми поїхали через полонину до водоспаду. Але, щоби вийти до нього нам довелося подолати ще один крутий спуск - метрів 15 - з велосипедами в руках. Водоспад знаходиться у лісі на дуже гарній галявині. Крім нашої групи там більше нікого не було. Пішохідники розвели вогнище з гілок, що були поблизу та почали готувати кашу, а ми пішли за більш серйозними дровами.

Клікнути для збільшення
Водоспад Гуркало

коменти Олега: ...Розбили табір (на поляні біля водоспаду), наносили дров, почали хавати... Хавали довго і потрошки, аж до 2 ночі... М'ясо було просто пєсня. Як зтемніло, у нас з'явились прикольні сусіди - миші... Не бояться вони нічого - ні світла, ні вогню, ні води. Скачуть, видираються на дерева, просто цирк. Навіть на вели вилазили, добре, що не гризли...

Одні миші нас відволікали - підходили, сідали з нами в коло біля вогнища та слухали наші розмови, але вели себе порядно і шашликів у нас не відбирали. А другі тим часом обслідували торби на багажниках велосипедів. Завдяки фарі ми вчасно побачили це неподобство, але вранці з'ясувалося, що мишки всеж-таки встигли щось зтрямкати :)

Клікнути для збільшення   Клікнути для збільшення
Скелі в Уричі

У неділю Buts запропонував зробити радіалку на скелі в Урич - він там бував раніше. Ми швидко зібрались та катнули 40 км туда-назад за дві години. Коли їхали на скелі, я вперше перетнув гірську річку на велосипеді :) Головне уважно дивитись під колеса та заздалегідь ввімкнути низьку передачу.

Траса М-17 від Нижнього Синьовидного до Стрия викликала незабутні враження - таких класних доріг я ще не бачив: новенька, гладенька - ми проїхали по ній близько 40 км менш, ніж за півтори години. Але на ній треба бути дуже уважним: машини там рухаються зі швидкістю спортивних літаків.
У Стрию, поки чекали на львівську електричку, пили квас з бочки, що стоїть поряд з вокзалом. Будете в Стрию - рекомендую :)
Незважаючи на повну непридатність маршруту для руху на велосипеді, задача походу була виконана. За 8 годин було пройдено приблизно 20 км по сильно пересіченій місцевості з виходом у точку зустрічі в розрахунковий час.
Висновок: нема чого виходити на пішохідні маршрути з велосипедом :)

 Технічна частина.
Я їздив на трекінговому ровері з колесами 622 мм (28"). Решта всі були на звичних гірських велосипедах з 26" колесами. Мій 28" поїздку витримав, ніяких поломок не було, хоча навантаження були досить великі.
Покришки на моєму веліку - 47-мм дорожні Schwalbe "Country Cruiser". У хлопців виникали сумніви щодо придатності тих покришок для подорожей по грунтовках у Карпатах. Виявилось, що товстостінні дорожні покришки цілком придатні для таких поїздок. Вони тримались за грунт не гірше звичайних 26". Важливо, щоби колеса були міцно накачані повітрям.
Коли ми йшли вгору, то пересувалися таким чином: штовхаєш влосипед уперед на витягнуту руку, затискаєш зеднє гальмо, підтягуєшся на пару кроків. Потім знову штовхаєш і знову підтягуєшся. Ділянок, де ровер можна було хоча б просто котити поруч було мало. На спусках доводилося затискати ще й переднє гальмо. При цьому добре відчувалося, як починає люфтити слайдер на амортизованій вилці, а велосипед проковзує на мокрому грунті. Амортизовані 28" вилки SunTour серії Т-800 абсолютно непридатні для таких походів.
Хочу ще раз відзначити: дуже бажано встановити роги на кермо.
Контактними педалями ніхто не користувався - вони б створювали зайві проблеми при подоланні повалених дерев, які траплялись через кожні 5-15 м.
У Карпатах повно доріг з розмоклим грунтом, час від часу доводиться перетинати невеликі річечки. Тому бажано, щоб хоча би переднє гальмо на велосипеді було дисковим, бо дисковим гальмам бруд та вода не страшні. Крім того виявилось, що потужності гальмівного ротора Ф=160мм не вистачає, щоби втримати на спуску навантажений 28" ровер. Ротор довелось замінити на 180-мм, призначений для 28" амортизованих вилок SunTour.
Вночі дуже добре зарекомендувала себе світлодиодна фара BLS-14 "NightLED" фірми ВВВ. До речі, всю невеличку партію тих фар, яку завезли до Львова, розкупили миттєво.

світлодиодна фара BLS-14 NightLED фірми ВВВ

Власне завдяки тій фарі ми й побачили, що миші лазять по наших велосипедах :)
Поки каталися "на природі" ні в кого не було жодного проколу. Тільки на чудовій рівненькій трасі по дорозі на Стрий Buts пробив заднє колесо. Але в нас були з собою Запасні Камери, тому пробиту швидко замінили та продовжили рух.


Текст: VeloMax, Buts
Фото: VeloMax, Buts, Andre





Авторські права належать авторам.
Автори не несуть відповідальності за відсутність почуття гумору у відвідувачів.
Lviv, 2003-2011 © Sinelnikov Max