280 км, 6 перевалів, 18 годин.

[Uri2]

Якщо так сталося, що хтось за нас із Сергманом хвилювався - можете вже не хвилюватись. Мы приїхали живі і здорові, хоча дещо вбиті в хлам

Звіт про те, як два мазохісти рандоннери підкоряли Карпати, буде після того як висплюсь.



--
Усі фото клікабельні! Кого цікавлять оригінали - сигнальте, майже кожна фотка має геодату, можна прив'язати фото до місцевості.

Це повідомлення відредагував Uri2 - 22 Серпня 2011, 14:05

[Uri2]

Отже так. Один, кхм, не зовсім спокійний дядько вирішив пошукати пригод на свою, кхм, п'яту точку. А так як лізти у пригоду самому - не феншуй, то він і вчепився за іншого, не менш неспокійного дядька, аби не виглядати дурнем самому
Коротко кажучи: я (Uri) та Сєргман (Sergman) вирішили укататись в хлам, аби було що потім згадати. Ну і аби таки заслужити звання "лосів", ми ж не гірші за іншіх?

Підступний Сєргман запропонував катнути такий собі неофіційний бреветик Карпатами. Наприклад, 300-у, яку ані я, ані Сєргман не їхали із цілком поважних причин. Дурне діло запропоноване, дурне діло зроблене! І я сів планувати маршрут.

Та вороги чесних рандоннерів не сплять, і от їх активний агент (мммм, от думаю, спалити його, чи нехай далі шкодить? ) натякає, що варто забити на лосизм і катнути на "природу з дєвочками". Хід був сильний, о да, і ми трохи не зламались. Та дух мазохизму рандоннерства переміг, і агент був культурно посланий.
Маршрутні плани почали вимальовуватись, була призначена дата заходу. Ха, невже ви думаєте, що світова антирандоннерська закуліса спить? Як би не так! І от її другий агент прямо пропонує нам катнути з нею (да-да, це була вона) матрасити на Шипіт. Тут я вже майже зламався. Але Сєргман, цей оплот комунізма стікий марафонець, мене переконав не піддаватись. Пообіцявши другому агенту таки поматрасити разом, тільки дещо пізніше, я відмалював на мапі новий маршрут.

Короткий відступ: чому саме новий? А тому, що існуючий маршрут 300и нам не підійшов по причині того, що він частиною іде по жвавій трасі, де ані я, ані Сєргман їхати не хотіли. Хоча найголовніша причина та, що ми хотіли покататись в Карпатах, при чому саме на початку маршруту, доки ще живі.

Отже я намалював маршрут. Ось оригінал:

(Червону лінію ми не їхали, зате їхали не намальовану тут Стрий-Львів).

А ось він же, тільки більш наочний. В тому сенсі, що зрозуміліше в які, ммммм, пригоди нас понесло:


Маршрут було складено, кілометраж обговорено. Час старту, хавчик, одяг, паспорти - ми готові до перемог!

Отак от складно починалась ця поїздка. Все було проти нас, та ми таки поїхали. І що найголовніше, таки приїхали! А Сєргман ще й на роботу піти зібрався, поспавши зо 5 годин для відновлення.
Ну а я, як щаслива людина в якої нарешті відпустка, сиджу зараз тут і натискаю кнопочки.

--
Ну от, "крєатифф" закінчился, зара буде більш сухий і спокійний опис поїздки із фотографіями.


Це повідомлення відредагував Uri2 - 26 Грудня 2011, 16:33

[Uri2]

Ах да, ось наш реальний трек:


Біля Міжгір'я і у Стрию супутники дещо губились, тому там трек трошки кидає. Хоча, це майже не помітно.

[Uri2]

Подорож наша почалась з електрички о 6:20.

О 6:20 (приблизно) вона й закінчилась, тільки вже наступного дня. Таким чином в нас на все про все вийшла чиста доба.

Купили квитки, завантажились, і спокійно досиділи до самих Сянок - все як завжди, одним словом. Ніяких пригод і тільки мирна спокійна бесіда із сонним кліпанням очима. Хоча ні, одна відмінність від приміських електричок була - біля нас сіли прикордонники, пообіцявши нас забрати до себе на підписування якихось документів і не спускали з нас очей до самих Сянок, аби си не втікли із байками через вікно, походу

В Сянках ми вигрузились і нас відконвоювали до стінки у частину.


Там на стіні висіли пам'ятки, що "прикордонник повинен всміхатись", "бути привітним", але "переконливим". І там же з нас взяли розписку, що ми вислухали якісь там правила, які приурочені до Євро-2012. Ну, напевно з огляду на те, що ми одразу збирались звалити в сторону Воловця, нам ці правила не розказали. Зате продемострували, що збройова (я правильно назвав, Сєргман?) кімната таки знаходиться під сигналізацією - шкода, я не встиг подивитись туда всередину, доки вона була відкрита.

Сянки нас втішили стартовим торчком, по якому ми і вибрались на трассу А-262. Там же, на перехресті пообідали, чим з собою мали.


І покотили в сторону нашого першого перевалу. Ужокського.


Це повідомлення відредагував Uri2 - 22 Серпня 2011, 12:48

[Dok62]

О! Ми завтра їдемо ну майже так само! Більше подробиць у студію!

[Uri2]

Усі фото клікабельні!
Як порадив alex4alex, забираю з них "Збільшити" - люди всі не дурні, самі здогадаєтесь

--
Крайовиди зі старту надихали. Чисте прозоре повітря, маса кисню в ньому, стрекіт коників, тепле сонце і кайфове жужжання покрих по все ще асфальту - такого кайфу більше ніде точно не зловиш! Ні, навіть не "!", а "!!!"!


Тільки от заради цього моменту, коли викочуєшся в гори, відчуваєш свободу від бетону, від автомобільного диму. Коли дихаеєш цим мегачудовим повітрям! Тільки заради цього вже варто витримати ранкові збори і 5 годин їзди електричкою.

Фото в румунську сторону від Ужоцького перевалу, 852 м над рівнем моря (майже від нього, на самому перевалі цього разу фото не робив):



А от і обов'язковий міст. Ну як же без нього


Це повідомлення відредагував Uri2 - 22 Серпня 2011, 13:15

[Uri2]

Спуск вниз з перевалу - це фантастика. Швидкість, повороти, майже вільний політ низько над землею
Хоча, не буду розповсюджуватись особливо - що таке спуск з перевалу ви і так всі добре знаєте. А хто не знає, тому все одно словами цього не розкажеш - це можна тільки самому відчути, аби зрозуміти.

Продовжую. Після перевалу в Ужку ми повернули на Воловець. Гарний асфальт, по якому ми вже розігнались котитись далі швидко перетворився на гравій. А даунхіл - на суцільний підйом. Ось і затяжне наближення до другого перевалу:

Колеса на камінні скачуть у сторони, ровер кидає; трошки сильніше придавиш педалі - каміння летить назад. Одне слово, "справжній карпатський підйом"

Минулої поїздки ми тут тікали від грози. Цього разу погода нас пестила і ніжно пестила Та й перевал, загалом, був взятий легко і спокійно. Хоча апхільчик тут таки затяжний!
Цікаве спостереження - цього разу усі наші перевали відрізнялись втомленими м'язами і абсолютно спокійним(!!!) диханням. Тут у Львові доки вигребеш на малесеньку гірку - захекаєшся так, що подеколи легені болять. А в горах, на набагато гірших підйомах дихання рівне, ніби спокійно стоїш. Чисте повітря, що тут скажеш...

Ну, ось і перевал, походу мав би називатись Гусний, 899 метрів. (Я правильно його назвав? Бо на мапах таки не знайшов)
Зупинились попоїсти і пофоткати:





З перевалу відкриваються шалено красиві крайовиди!

[Uri2]

З перевалу був ще більш класний спуск. Суцільний гравій, ще й з великим камінням, розкиданим по всій дорозі. Й сама дорога із кривими промоїнами - як викотишся на край, то зтягує в колію; а колія виносить геть. І всюди гравій, гравій, гравій...
Фоткати реально не було як, бо ровер кидало на спуску так, що руки боліли кермо тримати.

Зате це був єдиний спуск де я таки зробив Сєргмана Його хардтейл на асфальті обганяв мене десь зо швидкістю 5-6 км/год стабільно. А от на цьому гравії мій трудновєл показав себе у всій своїй красі, дозволивши летіти вниз без гальмів (у прямому і переносному значенні), чудово ловлячи дорогу після метрових кидків в сторону на черговій підлій каменюці. Коротше, Сєргман був зроблений як пацан

Далі був швидкий (30+ км/год) і довгий спуск вздовж річки Жденевка до Підполоззя. Тут писати нема чого особливо - ми тиснули педальки намагаючись підняти середню до 20 км/год. Підняли до 18,5




Проскочили Жденієво, зупинившись на момент купити цукерки в магазині.


У Підполоззі Гору обійшли північною частиною через Нижні Ворота. Якби пішли через південь, то напевно звіт би називався не "280 км", а "300 км" Проте якщо йти з півдня, то прийшлось би маслати трохи по Київ-Чопські трассі. А вона в нас того дня аж ніяк в плани не входила.

Отака вона, Латориця, була цього разу:

Море купальників, що лежали і загоряли на березі я не фоткав. Хто хоче подивитись - їдьте самі, не пошкодуєте

А далі нас чекав перевал Менчил!

Це повідомлення відредагував Uri2 - 22 Серпня 2011, 14:04

[Uri2]

Менчил, як це прийнято в перевалів, спочатку запропонував нам неслабо покрутити педальки.


Та ми ще були не здохлі, тому вдавалось і крутити педальки, і фоткати крафовиди. Навіть побавитись із зумом, ловлячи на хочу вершини.


Сонце вже почало припікати. Пити хотілося все більше, і хотілося їсти. Тому наверх крутили жваво, очікуючи на привал.
На привалі нам всміхалась нагла рижа морда президент із привітаннями з незалежностю.
О так, ми незалежні і ми на перевалі. Менчил!



На перевалі на очах в туристів ми попадали на траву і валялись на ній, тішачись життю. Потім посідали і взялись за другий обід, обговорюючи подальшу дорогу.

Вже почала відчуватись певна дрібна втома. А ми ще не проїхали навіть 100 км із запланованих майже 300! "Охохо" зітхав Сєргман. "І хто ми після цього?" питали ми один одного. Хто-хто... "Хто саме" я не буду тут писати із етичних міркувань

Менчил, як завжди, дуже красивий!




А зозаду з нами прощався Пікуй, якого ми нагло об'їхали і не зайшли (ще б!) привітатись.

Не сумуй, друже. Ми ще до тебе припремось у гості і без попередження. На роверах. Наступного року...

[Uri2]

Ось і чергова нагорода за вкручування. Третій спуск з перевалу. У Воловець.
Швидкий-швидкий спуск. Ми на злій гумі, отже можемо дозволити собі карколомні віражі, коли колеса вже зносить на розсипаному пісочку.
Зла гума це добре Це значить що вона одразу хапає своїми боковими кубиками асфальт, і ми не здороваємось із відбійниками, де вони є.
Сєргман внагляк відривається вперед, і я його наздоганяю тільки внизу.

Воловець. Тут ми купили собі хліба, аби зжерти із відбивними, що захопив Сєргман. І, не затримуючись, покотились попід міст по треку до Міжгір'я.


Котилося спокійно, весь час вгору. Підйом, звичайно, ну дуже затяжний. Але якийсь легенький. Крайовиди близькі - з усіх сторін дрібні гори і крім пагорбів майже нічого не видно.


Хіба що кобили попадались обабіч дороги


Ну і ще одне слушне зауваження - з'явились зустрічні авто. Попутних майже не було, так що машини незручностей особливих не приносили.


Почався серпантин і ми відчули негаразд. Ога! Негаразт таки підкрався у вигляді чергового перевалу
Перевал "Незнаю". 731 метр.



Сєргман пообіцяв зі мною розправитись. "Три перевали, три перевали, мовляв - диви, вже четвертий". Хе-хе, попереду нас ще чекало

[Uri2]

Спуск з цього перевалу я якось запам'ятав погано. Зате запам'ятав дорогу внизу - з Пилипця у Сойми. Рівненька, швидка, котишся собі і котишся.
Середня в нас відновилась і навіть підскочила до 18,7 км/год. (Якщо я правильно запам'ятав).



А ось і Сєргман, спокійний як Сфінкс котить, не знаючи що його ще очікує



Ах да, згадав - на перевалі нас просто таки атакували зустрічні велосипедисти. Їх загалом на цьому напряму було десь зо 2 десятки дрібними групками. Одного з них я навіть з перевалу підловив.


Це повідомлення відредагував Uri2 - 22 Серпня 2011, 15:02

[Uri2]

Сонце задумало лягати скоро спати, Гори почали відкидати тіні. І до нас прийшли не зовсім оптимістичні думки.


Мда, ми ще не закінчили "зелений" трек, а нас ще чекали синій і бірюзовий. Це ж іще крутити і крутити, при чому синій йде трохи не через усі гори!
Ну та все одно діватись нікуди, додому ж тре якось доїхати? Ну от ми далі і крутили.

Тре зауважити, що з самого початку подорожі ми вчинили таки розумно. Розраховували сили з самого початку, очікуючи довгу і тяжку подорож. Як не хотілося з самого початку залосячити, та ми обсмикували один одного, не даючи вбити ноги. Тому й зараз нам котилося нормально, хоча втома, звісно, вже накопичилась.

Фотографій далі буде мало. Стало темніти, на ходу фотоапарат мазав. А зупинятись для фото я не бачив особливого стимулу, бо це би збило темп і їхати стало тяжче. А нас ще чекали два(!) перевали.

[Uri2]

Ну ось і Сойми. Як нас і попередили, перед мостом ми звернули наліво.
І на цьому першу з чотирьох частин подорожі було закінчено. Тепер ми йшли по синьому треку.

Дорога пішла стабільно вгору. Стало прохолодно. Гори відкидалі великі тіні.

У Верхньому Бистрому докупили в магазині води, печива і цукерок. (Між іншим, рекомендую - гарні продавці, гарний вибір печива і солодкого. Знаходиться тут.)
В магазині мене прийняли за поляка і питали чи я розумію російську мову

Про перевал нас попередили завчасно:


А на підйомі нас як дітей зробили двоє велосипедистів. При чому із солідною різницею десь у 30 км/год:


Уффффффф. Перевал. Торунський, 930 метрів.


Останній? Аякже Сєргман водить по карті пальцем і знаходить що нас чекає ще один.


Вечеряємо. Прикінчуємо запаси. Лишається мало і хавчика і води. А нам ще маслати і маслати...


На перевалі знаходить цвинтар жертв першої(!) світової.




Починаємо мерзнути і вдягаємо куртки.


Ще один мега спуск, і новий мегапідйом. Сонце рожевими кольорами передає нам "добраніч" і йде спати.


Нічо-нічо, ми тебе ще зранку зустрінемо

Це повідомлення відредагував Uri2 - 22 Серпня 2011, 15:42

[Uri2]

Ось і останній за сьогодні перевал. Нарешті!
Перевал Вишківський, 931 метр.



Програма мінімум виконана, тепер тре виконати програму максимум.
А програма максимум включає в себе огого ще скільки крутити...

Ну, що було далі... Далі була нічна їзда, із усіма її недоліками: швидкість впала до мінімуму, зустрічні авто сліплять, холодно, нічого навкруги не видно.
І звісно плючами: шикарне нічне небо, тиша, кольорові вогники навкруги. Фоткати нема як, бо і не відомо що, і нема приладу нічного бачення

Отак нічною дорогою, вже неслабо втомлені ми докрутили спочатку до Долини, де й зішли із синього трека на бірюзовий.
Потім із задоволенням проїхавши містом звернули на Стрий і через Болехів та Станків в'їхали у Стрий по моршинському мості:


У Стрию в нас була заготовлена точка екстреної хавко-ночівлі, та ми вирішили не турбувати людей і котити далі у Львів. Бо було вже пів на першу.
Доївши усі запаси, залишивши тільки цукерки і снікерси відпочили на автобусній зупинці.


І викотившись за місто звернули у сторону Меденичів, бо трасою їхати все ще категорично не хотіли. Та воно й правильно, вночі там ганяють попід 200 км/год, а на такій швидкості а ні помітити ровериста, а ні об'їхати його не зміг би навіть супермен.

Про ділянку Стрий-Львів розповідати не цікаво, бо катана вона десяток разів, при чому навіть вночі. Єдине що, то додам оцю фотку:


До холодильника ми, звісно, не укатались. Але легкі обмани зору у невірному світлі ліхтарів таки ловили. Людей там усяких, привидів, ще якусь чортівню...

Все. Ось і Львів та ось і ранок. До Львова в'їхали із зорею.


Це повідомлення відредагував Uri2 - 22 Серпня 2011, 15:41

[Uri2]

Підсумок:
Проїхали 280 км.
В дорозі 18 годин.
Подолали 6 перевалів.
Середня швидкість 18,6 км/год.
Максимальна - 63,1 км/год.
Усього з дому до дому - 24 години.
За цей час були у трьох областях - Львівській, Закарпатській, Івано-Франківській.
З треку не сходили жодного разу і жодного разу не блукали.
Укатались не в хлам, але близько.

План виконано і навіть дещо перевиконано. Всім привіт, Урі.


Це повідомлення відредагував Uri2 - 23 Серпня 2011, 9:35