Ūֲ | Ҳ | | |




 CatEYE   VeloMAX

: (5) 1 2 [3] 4 5  ( ) Reply to this topicStart new topicStart Poll

> 600км 2015 ВІДГУКИ, "Центр Європи"
A.V
27 2015, 14:53
Quote Post


триммер стакселя
*****

:
: 4554


Users Website
Top
emus
27 2015, 21:34
Quote Post


Постійний учасник
***

: м. Львів
: 262


QUOTE (alex4alex @ нині, у 16:45)



user posted image

Алексей, когда ты их успел сфотографировать?
Email Poster
Top
Volodymyr_Semko
27 2015, 22:40
Quote Post





:
: 14


QUOTE (Dok62 @ нині, у 13:19)
укатав AV попутників так що вони навіть не дьоргнулись

A.V. справді молодець і відпрацював більше всіх. Але про "укатав" то Ви вже трохи дофантазували))

До Надвірної я "укатав" свої коліна, які ще від травми після 400-ки не відійшли, а Андрій взагалі їхав з "синім" пальцем на нозі. Тому, ми вирішили котитися з мінімальними втратами для організму. Так два інваліди і покотилися далі) До речі Андрій таки проїхав 600-ку, справжній герой good.gif
Email Poster
Top
Vushenka
27 2015, 23:01
Quote Post





: Івано-Франківськ
: 24


Дякую за можливість взяти участь у цьому марафоні. Довгих 600 км сповнених різними емоціями. Була рада побачити усіх марафонців, сильніших з сильніших. До зустрічі в наступному році. І поміняйте мені нарешті мій нік на Vyshehka wink.gif
Мій звіт http://velo-stalker.if.ua/forum/viewtopic....&p=39953#p39953
Email Poster
Top
ujh
27 2015, 23:36
Quote Post





: Клецк РБ
: 9


Извините, немного не в тему. Но не могу удержать слова восхищения!
Ребята, всё кто прошёл– проехал– протерпел этот ад Вы Роботы!! Вы Крейзи!!)
Ирочка, ты Умничка, ты Супер, ты перепрыгнула всех!!! очень за тебя болела и волновалось. Ты Силище!!)) Ты справилась!!! Очень рада за тебя!! Мои слова поздравления и восторга!!
Email Poster
Top
Spin Doctor
27 2015, 23:44
Quote Post


Постійний учасник
***

: Львів
: 272


Хороша погода, душевна покатушка - слова, явно не про 600. (принаймні для мене biggrin.gif )
Хороший старт, хороший темп до Франківська. З лідерами вирішив не їхати практично одразу, але то вони тікали, то я їх добирав. В якийсь момент трохи збавив. Недовго я сумував laugh.gif , наздогнали Док, Рей і Сєра. Так і доїхали вчотирьох до Надвірної. Перекусили, поїхали.
Спека зростала, їхати ставало все важче. Води мені катастрофічно було мало. АВ з доком мене непогано так укатали по цій спеці.
QUOTE (Dok62 @ нині, у 16:19)
Спін Доктор напів живий чи напів мертвий mosking.gif
Док, напівнедоперегрітий laugh.gif
QUOTE (Dok62 @ нині, у 16:19)
У Рахові обідаємо у шикарному ресторані з кондишином і холодною колою-блажество.
Док з АВ мене звідти виганяли rolleyes.gif
Деякий час я ще тримався з ними, проте спочатку прокол (і то не прокол а бракована камера), поміняв камеру, покотив далі один. В сусідньому селі мене чекали, але я непомітив і непочув криків (мабуть далися в знаки перші ознаки перегріву), пробачте, проїхав. Наздогнали майже одразу. Але темп групи тримати я вже не міг. В очах потроху все ставало розмитим, їсти нічого не хотів та й не міг, так само як і пити - підтошнювало - схопив тепловий удар, заголодав. Як висновок - нікуди їхати вже неміг. До танка докотив в режимі зомбі. Там розлігся. З'явився Дарк, поспівчував і покотився далі. Я трохи охолов, перекусив через силу та й теж покотився до найближчої річки, куди плюхнувся чуть не з велосипедом.
Далі був одинокий підйом перед спальним КП, який я то їхав, то пішки йшов. Сил небуло. Нічого вже нерозумів, режим зомбі змінився на режим "слівнепідібрати". Спуск, КП, їжа, душ - рай. Тільки доторкнувся до подушки щокою - одразу заснув.
Близько 5:30 чути команду АВ "встаєм, поїхали, чи ви не їдете?". Покотили, я, АВ і Сєра.
Після 34°C температура в 15 здавалася просто чудовою. Але. Не встигли від'їхати від міжгір'я, як нас застала гроза. Пощастило, що проїжджали повз село і одразу була зупинка, на якій заховалися. Позасинали. Дощ довго не вщухав. Я почав думати про сходження. В дощ 150км крутити незотілося ніяк. Померзли. Поки відлежувалися, повз нас проїхала група хлопців в компанії Irochkaily і Алекс з Емусом. АВ жалівся про бахіли, залишені на КП, але от має людина хорошу вдачу - волонтери з речима саме в цей час проїжджали. Злива стихла, вирішили їхати. АВ повеселішав після новин, що в Воловці дощ вщух. Зігрілися, після перевалу вже біли сухі.
На Середньо-Верецькому перевалі вирішив крутити своїм темпом вгору (за що на фініші заслужено отримав на горіхи від АВ - "куди рвонув" - вирішив їхати так як звик, благо, температура повітря дозволяла). Тим більше, був на 200% впевнений, що до Кафе в Сколе недоїду незаголодавши. Зупинився біля Тухольки в кафе. Поїв та й поїхав. Поки їв - група обігнала мене. В Сколе я їх обігнав. Жаль що не побачив, було б веселіше їхати.
Стрий, знову зупинка поїсти.
Малявка, зупинився на заправці випити каву. Виїжджаю і бачу вже попереду групу на чолі з Irochkaily - був приємно здивований. Їхали повільно, але впевнено!
Два пійоми - і фініш.
Висновки, які зробив для себе - в спеку зупинятися якомога частіше і охолоджувати себе всіма можливими способами - інакше дуже швидко буде wacko2.gif, триматися групи, рівній по силах (нажаль я далеко недотягую до рівня АВ, Дока і ко., і тому зупинявся рідше ніж потрібно було, результат - тепловий удар і зомбі режим).
Email Poster
Top
A.V
28 2015, 8:15
Quote Post


триммер стакселя
*****

:
: 4554


до 15:00 определяйтесь нужна медаль 600km или нет.
Users Website
Top
Dok62
28 2015, 8:34
Quote Post


Старий волоцюга
*****

: Дубно-Львів
: 3100


Email Poster
Top
Dok62
28 2015, 8:49
Quote Post


Старий волоцюга
*****

: Дубно-Львів
: 3100


Ось цитата яка у повній мірі розкриває емоційний стан марафонця після фінішу
Ці слова належать Іринці з І-Ф. Вітаю її з такою непростою перемогою!


Цей марафон не був легкий, але думаю він вдався, ми все розпланували, харчувались добре, не зупинялись по дурницях, дослухались майже до всіх порад, і це дало змогу фінішувати. Треба бути трохи накатаним та мати велике бажання доїхати до фінішу, бути морально стійким і взагалі готовим то труднощів. Це той марафон, проїхавши який ТРЕБА гордитись, і я цього не буду приховувати. Щаслива як ніколи.
Цей марафон, ось так, якось неочікуючи та несподівано привів мене до нагороди Супер Рандонера серед жінок, я про це не мріяла цього року, але життя дало мені шанс, і я ним скористалась. Це звання я гордно носитиму, і усім буду казати що НЕМОЖЛИВЕ є МОЖЛИВИМ good.gif
Email Poster
Top
Spin Doctor
28 2015, 11:34
Quote Post


Постійний учасник
***

: Львів
: 272


QUOTE (A.V @ нині, у 09:15)
до 15:00 определяйтесь нужна медаль или нет.

Якщо SR - потрібна, якщо інші - вже оплатив.
Email Poster
Top
Sera
28 2015, 14:04
Quote Post


Велофанат
****

: Львів, р-н Любінської
: 1138


Не ешьте пельмени на финише, я конкретно отравился, сутки отходил...
Интересно как Магнус?
Top
Spin Doctor
28 2015, 14:07
Quote Post


Постійний учасник
***

: Львів
: 272


Схоже, що це через сметану, пельмені я теж їв - все норм.
Email Poster
Top
ЧД_
28 2015, 14:33
Quote Post


sprzedawca materacow
*****

: Lwow (Привоз)
: 8668


QUOTE
Не ешьте пельмени на финише,

Без водки? laugh.gif
Top
alex4alex
28 2015, 14:58
Quote Post


рокет Алекс
*****

: Lemberg, Staufenstraße
: 7283


Не ел пельмени на финише и всё нормально smile.gif
Users Website
Top
valver
28 2015, 16:01
Quote Post





: Rivne
: 12


Після успішного подолання Рівненської 300-ки я думав заспокоїтися до наступного року, але прочитані звіти про 400-ку «Світанок на перевалі» настільки мене завели, що питання, їхати чи не їхати веломарафон 600 км «Центр Європи», знялось саме собою.

Отже.

З Рівне поїхали ми вдвох з Олесем. Інших охочих не виявилось. Львів – прогулянка по місту, відпочинок. В 2 години ночі – підйом і збір на Монументі Слави, відправка в Бібрку. О 3-50 – старт.
Настрій бадьорий, всі тримаються однією групою, яка згодом все ж таки розбивається.
На світанку праворуч побачив дуже яскравий метеор.
Перший неприємний сюрприз - виявляється, не працює передня перекидка на малу зірочку. Думав поремонтувати згодом, але …
Їхали вдвох з Олесем, я задавав темп, дорога давалась дуже легко, навіть доводилося себе стримувати. Пролетіли Рогатин, Бурштин, Галич.
В Івано-Франківську зареєструвались, перепочили хвилин 15, взяли до своєї компанії земляка – Василя з Дубно, і понеслися в напрямку гір.
Я знову вийшов вперед задавати темп, трохи відірвався, але поки зупинявся для переодягання, мене обігнали мої компаньйони. Вони мене не бачили, а я подумав – ну і добре, у них буде стимул мене наздогнати, а я буду доганяти їх.

Після Надвірної вперше виникла необхідність переключитись на малу передню зірку, став собі спокійно, почав регулювати, але чомусь нічого не виходило, провозився хвилин 20, і зрозумів, що маю дійсно велику проблему – в Карпатах на 2-1 далеко не заїдеш. Згодом зробив ще одну спробу налагодити, але також безрезультатно. Досі не розумію, в чому була справа, ніби то все робив, як книжка пише, і як робив до цього десятки разів. Настрій трохи погіршився. Якраз повз мене проїжджала Вишенька з ескортом, я долучився до їх кортежу, але через деякий час відчув, що виникла нагальна потреба добряче освіжитись, почало припікати не на жарт. Зупинився біля криниці, і зайнявся водними процедурами, які повернули мене в русло марафону.
На виїзді з Яремче наздогнав Олеся та Василя, чим їх дуже здивував, вони ж то думали, що я десь далеко попереду. Так і поїхали далі втрьох до Яблуницького перевалу, перед яким Олесь пробив колесо. Піднімались важкувато, з мріями про занурення в Тису. Я вручну перекинув ланцюг на малу зірку, іншого виходу не було, і так робив в подальшому неодноразово. На спуску попили мінералочки з джерела, правильної такої, з душком, і приїхали до Ясині – столиці гуцульського краю.
Обід та відпочинок зайняли хвилин 40, вже на виїзді нас наздогнали кияни та львів’яни, але група не відбулась. Ми з Олесем залишились знову вдвох, а Василь пішов вперед з новим напарником.
Ділянка від Ясині до Ділового виявилась самою мальовничою і водночас самою легкою для проходження. Ліворуч – неймовірної краси гори та Тиса, праворуч – джерела, навіть один водоспад. Від надмірності почуттів було бажання або вголос виматюкатись, або випити кухоль пива. Врешті, зробив і те, і інше. В Квасах хотілось спробувати місцевого квасу, але такого не виявилось. Шкода, пропадає козирний бренд «Квасівські кваси».
В Рахові нас наздогнали кияни Miker і Pro-biker, далі поїхали четверо. В Діловому, в так званому центрі Європи, планували обмежитись коротким відпочинком з поповненням запасів води, але зависли десь на годину, з поповненням кулінарного досвіду – бограч, бринза, банош (абсолютно не вразив).
Від Ділового до КП 3 неслись так, начебто тільки стартанули. Спека пройшла, вітерець в спину. Одне погано – втратили багато часу не необов’язкові зупинки, і поворот в Буштино проїжджали уже в темряві. До танку добрались в 23-30, через декілька хвилин під’їхали Miker і Pro-biker, які трохи відстали. Відпочили хвилин 20, і далі до самої небезпечної ділянки марафону. В запасі було ще достатньо часу, щоб добратись до спального КП і перепочити декілька годин.

Коли я готувався до бревету і перечитував минулорічні звіти, в підсвідомості засіло два словосполучення – «Мерешорський кошмар» та «Колочавський розколбас», як головна родзинка всього треку. Я водночас і остерігався цих ділянок, і бажав із ними познайомитись. Але доля припасла для нас з Олесем інший сюрприз.
Кияни від КП3 від’їхали на пару хвилин раніше, а ми мали їх наздогнати. Але яким чином нам прийшло в голову звернути з основної дороги і поїхати в напрямку Углі – досі не розумію. Можливо, в темряві нас привабило світло від АЗС, а можливо, перед нами в тому напрямку повернула машина, але як би там не було – ми впевнено зробили поворот направо, проїхали міст через річку, і, сповнені передчуттям скорого повноцінного відпочинку, помчали … хєр зна куди. При цьому ніяких сумнівів, що ми їдемо в правильному напрямку, не виникало. Це вдень можна було б помітити, що напрямок руху – не на північ, а на південний схід. Так і котили кілометрів 15-20, об’їжджаючи численні ями, вдало та не дуже, що суттєво знижувало швидкість, долаючи підйоми по заплутаних траєкторіях, через села, назв яких ніде не можна було побачити. В якомусь селі ризикнули під’їхати до компанії підлітків напідпитку, щоб уточнити місцезнаходження. На питання «скільки до Колочави» почули цікаву відповідь – кілометрів 70-80. За нашими підрахунками, мало б бути не більше 15. А яке ж це село – питаємо ми. Ольхівці – каже хлопчина. Включаємо GPS (до цього моменту навіть не було думки звіряти маршрут – все ж було абсолютно ясно) – і розуміємо, що це - попадалово, можливо – фатальне. Інших можливостей доїхати до Колочави, крім як повертатись в Дулово, нема. Значить, ми втратили 3,5 а то і 4 години дорогоцінного часу. А це в свою чергу значить, що якщо ми і доберемося до КП4, про відпочинок перед останнім етапом можна навіть не мріяти.
Але що робити – треба їхати. Підбадьорювали себе тим, що у нас виходить не просто бревет, а справжня пригода, буде про що згадувати, і це ми ще навіть не познайомились із справжнім розколбасом. На цій ділянці – два проколи, по одному на брата. Я вже почав розуміти, що ймовірніше за все буду зніматись на КП4, але Олесю не казав, він був сповнений натхнення і впевненості у перемозі.
До водосховища доїхали, коли вже світало, види навкруги відкривались фантастичні. Карпати під час ранкового пробудження – це щось неймовірне. Я ще подумав – самі спритні марафонці бачать цю красу у вечірніх сутінках, основна маса – вночі (тобто не бачать взагалі), а нам пощастило побачити на світанку.
Ось і Мерешорський кошмар, який при нормальному освітленні виявився не таким вже й кошмарним. Далі – Колочава (де, як виявилось згодом, в цей час в місцевому готелі спокійно спав наш супутник Василь, і для якого боротьба також скоро завершиться, але він про це ще не знав).
При в’їзді в Негровець сталась подія, яка остаточно поставила хрест на моїй спробі дістатися фінішу. Швидкість була десь під 30, я тримався позаду Олеся на метр-півтора, і тут попереду на дорогу вибігла собака, яка всім своїм видом показувала, що збирається не просто розім’ятися, а атакувати. Почекала, поки ми наблизимося, і кинулась до мене зліва. Я інтуїтивно повернув голову назад-вліво, щоб побачити момент атаки і встигнути прибрати ногу, в цей час зробив енергійний оберт правою ногою, щоб прискоритись, і врізався в заднє колесо Олеся. Через мить – я качусь по асфальті, збиваючи коліна і лікті. Ще повезло, що вони були захищені одягом. Трохи встиг згрупуватись, тому голову зберіг. Велосипед сильно не постраждав – зламана спиця та вісімка.
Олесь втримався – справжній наїзник !
От тепер я вже точно знав, що бревет для мере завершено.
Підвівшись, поїхав до Міжгірського перевалу, який здолав з великими труднощами, оскільки морально був уже не готовий продовжувати боротьбу. На КП 4 приїхали десь о пів-на восьму, відразу після того, як значна група марафонців стартанула з нього до фінішу. Волонтери допомогли медикаментами для обробки ран. На КП залишилися Miker і Pro-biker, які оголосили, що знімаються. Я зробив аналогічну заяву. Олесь, попри всі пережиті пригоди і зливу, збирався продовжувати боротьбу, але в останній момент спрацював інстинкт самозбереження (без відпочинку, провівши більше доби у сідлі, здолати ще майже 200 км, включаючи три перевали, було б за межами здорового глузду).
Таким чином, наша група з 4 чоловік евакуювалась спочатку до Воловця (бусиком завіз хазяїн готелю), а потім електричкою до Львова.

Які я зробив висновки.
Перше – технічний стан велосипеда має бути бездоганний.
Друге – по можливості менше робити необов’язкових зупинок, це розхолоджує.
Третє – навіть коли втома не дає зосереджуватись на маршруті, завжди пам’ятати про ймовірність «повороту не туди».
Четверте (не обов’язкове) – гори не люблять жартів. На КП3 Танк я пожартував на предмет «поворот не туди». Якби я знав, що через декілька хвилин він буде мати місце …

Всім марафонцям дякую за чудово проведені дві доби. Особливо – моєму попутнику Олесю, який гідний був подолати дистанцію, прагнув цього набагато більше за мене, але цього разу не сталося. Значить, до наступних стартів !!!




Email Poster
Top
magnus
28 2015, 19:23
Quote Post


Зацікавлений
**

: Київ
: 227


Пельмени и сметана, которой угостил Сера, зашли хорошо, обратно не просились, или я так крепко спал в поезде, что не слышал))

Первый день был, пожалуй, одним из самых тяжёлых из всех моих марафонов. А второй получился довольно приятный.
В пятницу в три часа дня погрузился в поезд, в полночь прибыл во Львов, поспать в поезде совсем не удалось. Ну да не первый раз, бывало и покруче, но раз на раз не приходится. Не ехалось совсем. Оказался в самом конце. На рассвете меня начал накрывать сон, и когда солнце поднялось выше, прилёг на травке вздремнуть. Это помогло не надолго. Итак целый день я ехал сонный, последний, несколько раз останавливался, валяясь на траве в полусонном состоянии. Солнце жарило невыносимо. С началом гор стало легче - появлялись источники, обливался водой. На КП приезжал под лимит закрытия.
Первые 200км проехал за 13ч, пообедал в Ясине, выдвинулся на Рахов, через 10км снова начал засыпать. Я уже нашёл уютное местечко на травке в стороне от дороги и устроился там, решил дальше никуда не ехать, в полночь раховозом отправиться во Львов. Но через полтора часа зарядил дождь, я спрятался под деревом. Дождь превратился в ливень, скоро дерево начало протекать, я весь промок и замёрз, а он всё никак не заканчивался. Пришлось садиться на велосипед и крутить педали, чтобы согреться. Это помогло. К Рахову дождь закончился, но я был всё ещё мокрый и решил ехать дальше. Время от времени дождь моросил снова, сзади висела страшная чёрная туча и сверкала молниями, но впереди небо прояснялось.
В Великом Бычкове стемнело, я ещё успел заскочить в кафе на заправке, оно как раз закрывалось в 22:00. Дальше ехалось хорошо, спать уже не хотелось. Небо было ясное, звёздное, но где-то за горизонтом часто сверкали молнии. В Вильшанах у меня сел аккумулятор к фаре, а второй я передал на КП, так как думал, что приеду туда вечером. Но у меня ещё был запасной фонарь. Насколько хватит его заряда я не знал, но знал, что если и он погаснет, я просто стану и замёрзну здесь за несколько часов до рассвета. Поставил минимальный режим, и так со слабым светлым пятнышком впереди себя прополз весь Мерешорский кошмар. Чувствовал себя неимоверно уставшим. Решил, что доеду до КП и всё, буду сходить..
Перед Межгорским перевалом встретил на заправке Дениса и Артёма, они находились в полусонном состоянии. С ними преодолел перевал и в 5 утра прибыл на спальный КП. Народ как раз просыпался и выдвигался в путь. Я принял душ, поел и лёг спать. Поспал чуть больше часа. И к 8-и утра был готов ехать дальше. Но я сомневался куда ехать. Впереди висела чёрная грозовая туча и она двигалась сюда, а совсем рядом находилась автостанция, с которой можно было автобусом уехать во Львов и успеть на свой поезд. Подумав, я всё же решил ехать дальше. Скоро начался сильный дождь с грозой, молнии сверкали и громыхали совсем рядом, было страшно. Обогнал несколько человек, прятавшихся от дождя, но я остановиться уже не мог - замёрз бы сразу. А так ехать было комфортно, не холодно, если бы не гроза, дорога хорошая, ровная. К перевальчику перед Гукливим дождь уже и закончился. В Воловце заехал на вокзал, узнать есть ли билеты на вечер до Киева, ничего не было, зато стояла мукачевка на Львов и соблазняла распахнутыми дверьми.
На перевале Менчил догнал Серу, АВ и ещё пару человек, дальше катили вместе. На Среднем Верецком - самом красивом перевале, догнали Ирочку и компанию, дальше ехали с ними, попеременно обгоняя друг друга. Ещё один перевальчик, спуск и выезд на трассу. Наконец шоссер попал в свою стихию. Затяжной спуск 20км, спутившись с гор, плотно пообедали в ОК и ещё 100км по трассе до Львова. Время - почти 39ч.
Мой поезд давно ушёл, я наивный, планировал финишировать утром, а не вечером)) Билетов в кассах естественно не было, но проводник, добрая душа, взял к себе, велосипед спрятал в шкафу за кипятильником.
Email Poster
Top
0 (0 0 )
0 :

Topic Options : (5) 1 2 [3] 4 5  Reply to this topicStart new topicStart Poll