Ūֲ | Ҳ | | |




 Wellgo   VeloMAX

: (3) 1 [2] 3  ( ) Reply to this topicStart new topicStart Poll

> 600km 2016.07.16-17 "АСР" ВІДГУКИ/РЕЗУЛЬТАТИ
miker
21 2016, 8:21
Quote Post


Початківець
*

: Киев
: 84


QUOTE (Dok62 @ нині, у 07:20)
Перечитав щойно фейсбучні звіти Христин з Франека ще раз і подумав, що ті мої проблеми по ходу вистави були такі мізерні і несуттєві, що не варто їх і описувати. prankster2.gif

Приєднуюся до Дока.
Все було не дуже важко в порівнянні з дівчатами. Було чудно - бігали лисиці, бродили по дорозі коні...чи то глюки wink.gif
Мабуть в мене всі страждання взяла на себе техніка:
- колодки задні
- рульова (підшипникам гаплик)
- ліхтарик (від вологи відпав світлодіод)
хоча під фініш було важкувато, особливо когда докатував вважая шо трошки не вписуюсь у ліміт.
Email PosterUsers Website
Top
A.V
21 2016, 12:03
Quote Post


триммер стакселя
*****

: Lemberg
: 4554


QUOTE (miker @ нині, у 09:21)
Мабуть в мене всі страждання взяла на себе техніка:

у меня умер датчик скорости/каденса, задняя мигалка, намертво завис Гармин и зверски исцарапана карбоновая вилка.
в ноль стерты тормозные колодки после спуска с Межгорского перевала.

а сам я вполне бодр.
если бы не странные приступы сна после принятия кофе, вообще бы не сказал, что ездил 600.

600+км едется головой в первую очередь.
Users Website
Top
Dok62
21 2016, 12:29
Quote Post


Старий волоцюга
*****

: Дубно-Львів
: 3100


QUOTE (A.V @ нині, у 12:03)

в ноль стерты тормозные колодки после спуска с Межгорского перевала.

а сам я вполне бодр.
если бы не странные приступы сна после принятия кофе, вообще бы не сказал, что ездил 600.

600+км едется головой в первую очередь.

Точь в точь +1
Email Poster
Top
-=Zen=-
21 2016, 15:15
Quote Post


Зацікавлений
**

: Львів
: 238


QUOTE (A.V @ нині, у 13:03)

если бы не странные приступы сна после принятия кофе

Каву треба запивати водою через 20 хв. Тоді в сон не клонить!
Email PosterUsers Website
Top
valver
21 2016, 22:49
Quote Post





: Rivne
: 12


Чим між собою відрізняються марафони 300, 400 і 600 км ? (про 200 мова не йде – це по суті покатушка-розминка перед дійсними стартами). Якщо не заглиблюватись у фізіологічну і психологічну сторону, а розглядати з емоційної точки зору, то особисто для себе я їх розділив би так: після подолання 300-ки бажання колись ще раз повторити цей мазохізм появляється приблизно на наступний день. Після 400 – десь день на третій. 600-ка відтерміновує таке бажання, але днів на 4-5. Якщо, звичайно, організм не зазнав якихось серйозних ускладнень.
Після минулорічного фіаско я був налаштований на вдале подолання цього бревету рішуче. Була продумана тактика і стратегія, спорядження. Враховано минулорічні помилки. Тому з самого початку робив все впевнено. Усвідомлював, що чіплятись за першу та другу групу лідерів безглуздо, а орієнтуватись на тих, хто не готовий до мого темпу, безперспективно. Отже, знову мій заїзд проходив в режимі соло.
Коли відразу після старту хтось там на небі включив дощ, це не визвало якихось негативних емоцій. Я був готовий, що після чудових погодних умов попередніх цьогорічних бреветів треба якось відновити метео-рівновагу, тим більше, звання SR, до якого прагнув, набуває більшої цінності, якщо здобувається в умовах трешу. Та хай воно ллє хоч цілу добу !!!
У Франківську – реєстрація, 5 хвилин на змащення ланцюга та легкий перекус, і далі в дорогу.
Обідати планував в Надвірній, але якось проскочив всі харчові точки, і зупинився лише в Яремче. Поки ковтав їжу та відпочивав, пронеслось декілька учасників. Далі – підйом на Яблуницький перевал та приємний спуск до Рахова без зупинок, хіба що переодягнувся у легку форму. Почалось сонячне Закарпаття, і почалось те, чого у мене раніше ніколи не було – проблема з коліном, причому не поступово, а відразу, і якось дивно – боліло не на кожному оберті, а через декілька. Відчував, що біль була не з середини коліна, а спереді-зверху в районі кріплення м’яза до сустава, навіть ближче до самого м’язу. Подував, що це, можливо, не самий гірший варіант, підвищив каденс – і больові відчуття стали траплятись рідше.
В Тячіві знову пішов дощ. Купив запасні батарейки для ліхтаря, перекусив, передзвонив дружині. Позаду – приблизно половина дистанції. Попереду – сама складна її ділянка до КП4, на якій минулого року ми з Олесем зазнали багатьох пригод.
Дощ то послаблювався, то знову посилювався. На КП3 зупинився тільки для реєстрації, і хоча хотілося відпочити хвилин 10-15, помчав далі, дуже вже хотілось якомога далі просунутись при природному освітленні. Хоча і розумів, що «мерешорський кошмар» доведеться долати з ліхтарем. У Вільшанах почав замерзати, вдягнув на себе весь одяг, що був з собою, хоч і мокрий, але тепло зберігається краще. Ось і почались «довгоочікувані» розковбаси. Минулого року ця ділянка була пройдена зранку, коли вже світало, і всі ці ями та колдо….біни було добре видно. Тепер все набагато складніше. Навіть раз впав – не встиг відстібнутись. Зліва ллється вода з гори, місцями справжні водоспади, справа – десь далеко внизу шумить річка. І нічого не видно, крім невеличкої світлової плями від ліхтаря. Від втоми і невиспаності почались перші глюки – їх потім буде більше. Плюс до того місцеві автогонщики, що іноді проскакували повз, добавляли екстріму.
Коли доїхав до Колочави, дощ нарешті вщух. Попереду – 30 км до тепла, їжі і відпочинку на КП4.
Дорога через Негровець та Синевір в ніч з суботи на неділю – це як подорож на Дикий Захід. Ще працюють всі салуни (кафе-бари-дисктеки), ковбої розважають себе як вміють (бачив одну бійку), п’яні хлопці вештаються прямо посеред дороги, причому запеленгувати їх можна іноді лише по вогниках цигарок. Щось вигукують, свистять в мою адресу. Плюс знову глюки. Якось добрався до того місця, де мав починатись підйом на перевал, і …… благополучно його промайнув, тримаючи напрямок на Синевирську поляну (як я потім з’ясував по карті). Відчуття, що їду не туди, появилось десь через кілометр. Зупинився, почухав потилицю, прислухався, принюхався – щось не те. Спитати, звичайно, нема в кого. Вирішив, що треба повернути назад і шукати, де збився. Якимось чудом, зустрів двох ТВЕРЕЗИХ хлопців, які і показали, де початок перевалу. Залишилось зовсім дрібниця – піднятись і спуститись. Піднявся не те щоб легко, але зігрівся непогано. А от спуск дався набагато важче, незважаючи на те, що залатали вся ями. Весь час на гальмах, на стрьомі, замерз як цуцик. А того КП все ніяк нема, вже думав, що проскочив. Тішила одна думка – Док ще на старті казав, що хазяїн має гарну настоянку. На неї і була вся надія. І ось вона – довгоочікувана сонно-харчова зупинка. На годиннику – 2 ночі. На подолання дистанцій від КП3 до КП4 (65 км.) в мене пішло 6 годин. Як так вийшло – не розумію, адже зовсім не матрасив. Також цікаво, що на цій ділянці між КП3 та КП4 мене обігнали, судячи із протоколу, бориславські рандонери. Але я їх не бачив, взагалі не бачив нікого з наших від Яремчі до спального КП. Мабуть, потрапив у якусь часову яму.
На КП – смачнюча їжа, настоянка, ще раз настоянка, сон на лавочці. В пів шостої прокинувся – народ вже збирається в дорогу. На вулиці лупашить злива. Відчуваю – ноги забиті добряче, і коліно про себе нагадує. Спитав, у кого що є для полегшення страждань. Запропонували кетанов, який за інших обставин я б не використовував, але, пам’ятаючи, що минулого року саме це КП стало для мене точкою сходу, вирішив принести в жертву справі своє здоров’я (жартую, звичайно, але на той момент готовий був заради успіху піти і не на таке). Передзвонив Василю Труму та Олесю – вони ночували в Колочаві, спитав, які у них плани. Сказали, що думають про сход. Не повірив, і правильно зробив.

В шість виїхали компанією з 8 чоловік на чолі з АВ. Спочатку їхалось несподівано легко, навіть вирішив трохи відірватись, але в Соймах відчув, що вчорашньої бадьорості сьогодні бути вже не може. Група пішла вперед, а я покотив своїм темпом.
Після виїзду на трасу почався самий складний для мене на цьому марафоні етап. 15 -кілометровий тягун до перевалу вимотав настільки, що я почав втрачати надію вкластися у ліміт часу. Після перевалу горби були готові забити останній цвях в труну моїх надій. В цей час я реально почав впадати у відчай, почались думки про схід, я їх відганяв як міг, здебільшого матюками на повний голос, але вони все рівно лізли. Чомусь вирішив, що в Тухольці настане час Х – остаточного прийняття рішення про подальші дії. Доїхав, сів на зупинці, з’їв банан та снікерс, пішов дощ. Хвилин 15 релаксу. Спитав у місцевого, скільки до Сколе. Кілометрів 20, і майже все вниз. Їду, а там побачимо.
Не знаю, що вплинуло – чи то перекус, чи дощик, чи приємний спуск, але відчув, як до мене почали повертатись сили. До Сколе залетів на 35-40, наздогнав хвіст групи, від якої відстав в Соймах - Діму Книша. Разом проїхали декілька кілометрів, думав, так і будемо котити до Стрия, але на якомусь із підйомів трохи відстав, і вирішив не змінювати свого статусу lonely rider. Повернулась впевненість, що в ліміт часу впишусь із запасом. Потім Діму таки обігнав – він проколовся.
Від Стрия до фініша пересувався в стані, близькому до автопілота. Емоції вже не діяли, думки були десь далеко, ноги просто крутили, тому що треба крутити, коліно трішки нило, але біллю це назвати не можна. Глюки. Трохи яскравих барв вніс крутий торчок кілометрів за 30 до Львова – вирішив метрів 200 пройти пішки. Допомогло, заодно прокинувся. Останні кілометри мені були знайомі – в п’ятницю, коли ставили машину на фініші, трохи проїхали цю ділянку.
Ну, от і фініш, мій час – 38.12. Очікуваної бурхливої радості не було, було тільки відчуття полегшення, що нарешті все закінчилось. Передзвонив Василю, я ж так і не знав, продовжили вони марафон, чи зійшли. Виявилось, що хлопці під’їжджають до Стрия, причому сповнені енергією і оптимізму, скоро будуть. Дуже за них порадів. Поступово фінішували всі учасники, крім тих, хто зійшов.
Потім був вирубон в машині по дорозі додому. Наступний день вдома – релакс і думки про те, що не варто більше робити над собою такі експерименти.
Але пройшло вже 4 дні, і, повертаючись до початку мого звіту, хочу зазначити, що бажання це все повторити в наступному році вже почало пробуджуватись.
Значить, зустрінемось знову у Центрі Європи !!!


P.S. Із втрат - убив шкіряне сідло. Деформувалось від вологи та навантаження. Сподіваюсь, зможу реанімувати. Сідло класне, ніяких проблем із п’ятою точкою за 600 кілометрів.
Email Poster
Top
A.V
22 2016, 19:26
Quote Post


триммер стакселя
*****

: Lemberg
: 4554


Users Website
Top
project-70
23 2016, 16:57
Quote Post


Постійний учасник
***

: Червоноград
: 387


QUOTE (A.V @ вчора, у 20:26)
"Будь-якого коня можна загнати", або питання сходу з дистанції

Толково написано.Можна прикріпити в шапці теми?

project-70 - 23 2016, 16:57
Top
St. Babak
24 2016, 3:12
Quote Post


Зацікавлений
**

:
: 209


QUOTE

project-70 Дата вчора, у 17:57
 
QUOTE (A.V @ вчора, у 20:26)
"Будь-якого коня можна загнати", або питання сходу з дистанції

Толково написано.

+100
Нарешті така важлива (про "ездить с умом") стаття з'явилась !
Наперед вдячний Автору, якщо би згодом в подібному ракурсі було висвітлено питання ресурсів (звичайно , це індивідуально, але все ж таки) підшлункової залози та інших органів травлення і секреції в процесі забезпечення організму тисячами і тисячами кілокалорій та рекомендацій стосовно комбінацій швидких і повільних вуглеводів (і "невуглеводів" smile.gif ) на різних режимах та при різних погодніх умовах (ну це вже мене заносить mosking.gif ).
З повагою !

St. Babak - 24 2016, 10:23
Email Poster
Top
OLGINYA
24 2016, 11:42
Quote Post





:
: 5



Даже путь в тысячу ли начинается с первого шага. ©

(древняя китайская поговорка, иногда приписываемая Лао-цзы)

Что такое 600? 400+200 как говорили мне накануне марафона? Или всё же 600, чистых, тяжелых, длинных 600 километров?... Только преодолев эту дистанцию в прозябшем состоянии, пытаясь не обращать внимание на жуткое нежелание двигаться дальше, всего с несколькими часами провала в сон, можешь сказать наверное - что значит проехать 600...
Горные перевалы, страшные спуски, мокрая дорога…и ты перед этим всем чувствуешь себя маленькой девочкой, которой так хочется капризничать, а иногда плакать. Но надо быть мужиком, ведь иначе не будут крутится педальки, которые с каждым оборотом приближают тебя к заветной не-девчачьей цели. Но всё нипочем, если ты в хорошей форме, позади другие бреветы ACP, вместе с тобой люди, которые вдохновляют тебя, от которых заряжаешься силой и мотивацией; когда знаешь, что кто-то близкий сменит тебе камеру, даст волшебный пинок или поцелует, когда это нужно…

Несколько дней до бревета… Рома радостно сообщает, что есть обратные билеты со Львова, которые мы не могли выцепить, чтобы эта поездка перестала стоять под знаком вопроса. Билеты - с пересадками, немного рановато, но вроде должны уложится, исходя из нашей скорости на предыдущих марафонах.

Поезд… Жара. Сплю и мне снится мороженное, в то время как по перрону ходят женщины с воплями: “Мо-рож-ное, ваа-дичка, пиииво, пииирожки, гааарячие пииирожки”. В это время за бортом - Жмеринка. Меня будит Ромка:
- Мы никуда не успеваем, мы пролетаем с поездом! С передачей вещей на финиш пролетаем, они будут после 15.
- Куда мы не успеваем? - бурчу я сквозь сон.
- Лидеры едут 28 часов, а мы за 30 никак не попадаем!
Ко мне доходит - Рома поймал Интернет и залпом проглотил прошлогодние отчёты и протоколы.
- Чего ты меня разбудил? Я отсыпаюсь перед марафоном. О, хочу мороженку! - отправила мужчину, а сама резко взбодрилась. Ну блин, думаю, на работу как попасть? На неделе ни одного билета - и так всех утомила со своим уходом в отгулы на марафоны…
Рома приходит с мороженным и всё мне раскладывает по полочкам:
- Вещи оставим на вокзале в камере хранения, нужное на КП4 - во второй рюкзак, и просим отправить Новой Почтой, а если не успеваем (а так и будет), билеты сдаем, а сами как-то просимся на любой поезд в Одессу.
Пытаюсь возражать, что мы смогЁм успеть, но сама уже в это не верю.

Львов. Приезжаем к Толику Nao. Он пугает нас ужасами-кошмарами, которые не позволят уложиться к отправлению поезда в Одессу - штормовое предупреждение, падающие деревья, гроза, дождь стеной, разбитая дорога, перевалы, на которых можно “дуба врізати” (а недельку назад пел иначе, о том какой чудесный маршрут, что плохих участков совсем чуть-чуть, ну мечта шоссера, не иначе, и приезжайте, одесситы теплолюбивые...). Ложимся спать штабелем. Еще есть 2 часика для сна. Кошка Толика с удовольствием начинает по нам топтаться, выискивая самого теплого и мягкого рандоннера. Поскольку хозяин ее сгонял на гостей, она предпочла Рому, уложившись на него с томным урчанием. Толком поспать я уже не смогла, а полудрём не сильно помог - в мыслях я уже крутила педали…
Встали, поехали спящими львовскими улочками на монумент Славы - место старта. Постепенно подтягиваются участники. Разговоры всё о дожде и отчаянных одесситах, которые собрались “добре так крутити”, и финишировать в 11.30 в воскресенье. Велосипедики упакованы для трансфера, марафонцы погружены в автобус. Оказалось, что с нами едет ещё одна одесситка, Саша Кириллова, одна из первых женщин, начавших ездить бреветы, а также в числе первых получившая статус SR и преодолевшая ПБП. В своё время её пример был и для меня вдохновением для первой 200. Но вернёмся к бревету 600.

Старт. Бибирка. Пока ждали всех участников, старт затянулся. “Починає накрапати дощик… Зараза!” Тронулись около 4 утра, и с нами весело пошел дождик, подбадривая нас на пути: “Ну что вы, марафонцы, как вам кАтится? А давайте я ещё вас подмочу, а то слишком быстро летите на спуске. А ветровочки не намокнут? А проверим! Ха-ха! И памперсики уже пропитались влагой? А ботиночки хлюпают? Эх, рандоннеееееры…”

Зажимаю тормоза, сковываясь, хотя асфальт - идеальный. Умываюсь дождевой водой из-под переднего колеса. На спусках оттормаживаюсь, поскольку боюсь потерять контроль над велом на скользкой дороге. Ориентируюсь на группу впереди и их красные мигалки, пытаясь держаться за ними. Ехать в группе не хочу, так как спуски еду медленней, и буду мешать всем, а на подъемах опять прижимаюсь к группе, используя свои более сильные стороны. Рома пытается ехать где-то возле меня. Вся одежда вымокла - дождь идёт сверху и валит потоками из-под колеса, очки в крупных каплях, которые я периодически стираю перчаткой, чтобы что-то видеть. Но мне тепло, так как греюсь педалированием, развлекаюсь тем как поток воды валит из-под моего переднего колеса. Думаю: “И что так всю дорогу - ливень?”, отбрасываю эту мысль, сменяю её другой: ”Дождь будет всё время, надо надеяться на худшее”. Немного хочется спать, слишком быстро приходит желание скушать что-то, небо неохотно сереет, а так хочется дневного света, солнца… И всё время у нас горки вверх-вниз…

С приходом рассвета понимаю, что еду я довольно-таки быстро, держусь за первой группой, хотя думала, что мы давно отстали. А здесь - и Dok, и Nao, и другие опытные и сильные рандоннеры. Никто не валит, а крутят в равномерном темпе, который и мне подходит. Встречаем девочек из Ивано-Франковска в сопровождении одного парня - они едут навстречу нам и вскоре развернуться и последуют за нами, мысленно желаю им удачи.

Первое КП на заправке при въезде в Ивано-Франковск было долгожданным, так как появилась сонливость и очень хотелось горячего кофе. Дождик притих. Средняя скорость первых 100 км получилась около 30 км\ч. И, поверьте, это был размеренный темп. Вот что значит хороший асфальт для шоссера! Здесь встретили Nao и ещё одного участника, которые ушли в отрыв. После кофе значительно легче и веселей. Проскакиваем Ивано-Франковск - дорога уже не такая замечательная, но терпимо. Ехать по-прежнему хорошо, усталости не чувствую, компания отличная, скоро завтрак… Единственная моя проблемы - спуски. Не люблю я наши убитые дороги и крайне опасаюсь разгонятся там, где много латок, заодно и торможу Рому. Хорошо, что ноги позволяют ускорится на прямых участках и добрать группу, которая улетела вперёд.

Все готовы к завтраку, но кафе, на которые рассчитывали, ещё закрыты. Первое попавшиеся место для еды - заправка перед Яремче. Все заказывают хотдоги, но поскольку здесь медленно обслуживают, часть группы покушала, а часть стоит в очереди. Так мы и разбились: Док с ещё одним участником уехали, а остальные отчалили чуть позже, но зато в дружной компании.

Начались подъемы - едем вдоль речки, и против её течения. Обычно в Карпатах в данном случае это уже градиент около 2-6%. Наконец-то начинается затяжной подъем на Яблуницкий перевал: дорога местами исчезает - её заменяет грунтовое покрытие. Люблю я подъемы, а особенно в окружении карпатского леса. Постепенно забрались на высоту свыше 900 м, а теперь вниз. Дорога мне показалась приемлемой, и я уверенно съезжаю, без панического давления на тормоза. В Ясиння отправляем смс и летим дальше всё ниже и ниже. Скорость данного пройденного участка на 100 км (от КП1 до КП2) - 24,6 км\ч. Между Ясиння и Раховом был один неприятный инцидент: местные малолетние моральные недоросли решили зафигачить мне в колесо какую-то деревяшку - и они попали. Им повезло, что у меня при этом была скорость около 40, а мне повезло, что не случилось аварии.

Нас “вітає сонячне Закарпаття”. Да, действительно, небесная канцелярия включила звезду по имени Солнце, развеяв тучи. Теперь можно раздеться и поверить, что нынче лето. В районе Рахова по наводке АV обедаем в чудесном месте. Здесь нас добрал Ксьондз и успел на трапезу. “Центр Европы” пролетели, не останавливаясь. Дальше - приятная дорога к границе. Но это только вначале. Дальше - ямы, трясучки, волнообразный асфальт - всё как мы “любим”. На этом трясучем участке при ускорении пульс разгоняется очень быстро - лучше сбавить обороты. Без угрызений совести и ущемления амбиций обедаем ещё раз, или ужинаем. Немного потерпеть, несколько дропов на волнах асфальта, и вот он рай для шоссера - брусчаточка! Кто брезгует, объезжает её по тропе справа. Отправили смс на КП3 возле Танка и покрутили дальше. Перед Ольшанами обнаружили магазинчик, в котором хорошенько заправились сладкой водицей. Мерешор, справа - Ольшанское водохранилище (Вільшанське водосховище оно же Теребле-Ріцьке вдсх.). В этом чудном месте я была уже третий раз и ничто меня не могло удивить, хотя в этот раз уже и не пешком, и не на МТБ. Одновременно накрывают сумерки, дождь и у Ксьондза пробивается колесо. Пока его ждем и утепляемся, вспоминаем с Ромой какой замечательный водоём здесь возле нас, где мы провели полуднёвку нашего похода. Но сегодня купаться не хочется, а завалится на спальном КП - это да. Ребята быстро справились с заменой камеры, и теперь мы жестоко скребём колесами по Мерешорскому разколбасу. Колочава. Снимаю джерси, чтобы выкрутить воду. Надеваю на себя всё, что можно надеть. В моём случае - это майка с коротким рукавом, но зато это сухой нижний слой. Темень, длинная дорога. В какой-то момент ловлю галлюцинацию - кажется, что из-под колеса впереди едущего что-то выкатываться.

Очень хочется подъема, как никогда в жизни, чтобы перебить сонливость и разогнать кровь для согрева. По дороге на долгожданный Межгорский перевал удалось почувствовать прилив тепла. Для этого я просто решила хорошенько вкрутить. Да, лошадь из групповых галлюцинаций мы тоже видели. Стояла себе живёхонькая, настоящая и кожанная, как вкопанная, судя по всему, несколько часов после нас тоже…

Спуск из перевала был для меня адом. Меня предупредили, что могут быть ямы. Я поняла на нн-ом километре, что ямы залатали, но отпустить тормоза не могла, мокрые перчатки натёрли мне волдыри на ладонях, дорога была вся в пару - фонарь упирался в облако почти молочной консистенции и дорогу совершенно нельзя было увидеть. Это был самый длинный спуск в моей жизни. Нет, не по расстоянию, а психологически. Возле меня остались катиться Рома и Марьян - так потихоньку и докатились до КП4. Около часа ушло на душ и ужин, и было решено погрузится в 4-часовой сон, без угрызения совести.

Утро. Будильник так приятно что-то играет - если бы Рома не вскочил, могла бы спать дальше. Сборы, завтрак, а за окном ласково шелестит дождь… Принимаю решение ехать во влажном памперсе, так как именно этот лучше работает в дождь, переодеваю только носки и майку. В общем счете на КП4 провели 6 с половиной часов.
И вот наша дружная группка покотилась дальше. Сначала ехали под дождем. Спустя час он прекратился. Знакомые дороги, перевалы возле Воловца - и вот мы уже на трассе Киев-Чоп. У Ромы пикает навигатор, так как мы едем по параллельной дороге. Как оказалось позже AV позвонили участники со Стрыя и сообщили о грозе, которая их накрыла. Наверное, чтобы не попасть в неё на перевале с разбитой дорогой, было принято решение всем участникам ехать по идеальному асфальту. Но ничто так не радовало как этот асфальт - что ни говорите, но на шоссере здесь ехать - сплошной кайф. Подъемы и горки проходили быстро, не смотря на усталость. Плотно пообедали в придорожном кафе “Окей” и быстро докатились до Стрыя, так как группа хорошо работала и ехала со сменами. Асфальт до самого Львова здесь нудный - периодически клонит в сон, поэтому в Стрыю на заправке берем двойной кофе. Ребята устали и даже на стол разлили свой чай, а за собой я заметила, что минут 5 перекладывала крышечки, сахар и мешалочки с места на место - тупила. Вышла на улицу, и начала помахивать руками, делая зарядку - двойной кофе уже не сработал. Последние 50 км не знала чем занять голову. Не хотелось смотреть на велокомп, и то, как медленно тянулись километры, ужасно раздражало. Последние 5 км говорила с Ксьондзом - и это здорово помогло отвлечься на финишной прямой. Финиш. Нас радостно встречают волонтёры. И счастью нет предела - сделали SR-ов и победили себя, а не дорога нас. Билетов в Одессу не оказалось, а старые сдали по интернету еще на КП4. В Одессу нас взяли в первый же поезд вместе с великами и без проблем.

Какое же счастье проехать марафон и не только остаться в живых, но и получить удовольствие: ни боли, ни поломок, ни проколов. Благодаря AV и его подсказкам по местам питания мы всё делали правильно и очень вовремя останавливались подкрепиться и отдохнуть. Компания у нас была - просто потрясающая. Спасибо вам, ребята, что взяли с собой и так круто прокатили!

Спасибо людям, которые организовывают замечательные марафоны во Львове и Ровно. Вы - потрясающие. Да и за последние 3 марафона я получила множество полезных советов и почерпнула много важных моментов. В этом году остановлюсь - план перевыполнен. 1000 и 1200 оставим для следующего года.

Что для меня 600? Это первый оборот педалей, после которого уже не можешь остановиться. А дальше - “тысяча ли”. Только физическая подготовка гарантирует уверенность в своих силах (спасибо Роме), только хорошая компания заражает боевым духом (спасибо Андрею, Богдану, Марьяну, Лёше и Диме). Это было восхитительно! До новых встреч на дороге ;-)

OLGINYA - 24 2016, 14:37
Email Poster
Top
valver
25 2016, 13:57
Quote Post





: Rivne
: 12


Яким чином можна замовити медаль SR ?
Email Poster
Top
A.V
25 2016, 15:30
Quote Post


триммер стакселя
*****

: Lemberg
: 4554


QUOTE (valver @ нині, у 14:57)
Яким чином можна замовити медаль SR ?

у вересні буде ось така тема:
http://velomax.com.ua/forum/index.php?showtopic=15257
Users Website
Top
Sera
26 2016, 17:17
Quote Post


Велофанат
****

: Львів, р-н Любінської
: 1138


Після марафона в мене руки дійшли до байка лише через тиждень. Зняв з рами сідло перевернув байк та вилив з рами кучу води з піском, відкрутив вилку, вся рульова забита болотом, все повимивав та змастив. Не став розбирати каретку, поки шатуни крутяться, не хочеться лізти там стакан стоїть герметично сподіваюсь до підшипників не добрався бруд.
Задня фара в мене була із захистом від бризг її залило водою та закоротило, я її зразу розкрутив то вона за декілька днів на підвіконнику висохла. Зробив її водозахищенною по IP68. Передній фонарь колись витримував короткочасне занурення під воду, та на марафоні теж пропустив вологу, хоч і витримав марафон до кінця. Зробив йому ревізію прокладки вже позносилися, треба купити гумові кільця зроблю йго повністю підводним - лише такі речі зможуть витримувати Львівські бревети smile.gif

Sera - 26 2016, 17:17
Top
MShaman
29 2016, 17:05
Quote Post


Доктор
***

: Львів
: 672


Прохання до шановних марафонців! Хто має записи кардіомоніторів із 400-ки та 600-ки та може поділитись цими персональними даними, прошу надати їх у фонд ЛВК для творчої медитації клубного Шамана. Учасників 1000/1200, хто планує їхати із кардіомонітором, також попрошу після марафону поділитись даними, крім того, прохання визначити пульс спокою напередодні марафону, та декілька днів після. Пульс спокою визначається лежачі в ліжку відразу після сну. Інформацію можна скидати мені в ПП, на фейсбук, або на пошту maxlohash@gmail.com
Email Poster
Top
Dok62
29 2016, 21:28
Quote Post


Старий волоцюга
*****

: Дубно-Львів
: 3100


QUOTE (MShaman @ нині, у 17:05)
Прохання до шановних марафонців! Хто має записи кардіомоніторів із 400-ки та 600-ки та може поділитись цими персональними даними, прошу надати їх у фонд ЛВК для творчої медитації клубного Шамана. Учасників 1000/1200, хто планує їхати із кардіомонітором, також попрошу після марафону поділитись даними, крім того, прохання визначити пульс спокою напередодні марафону, та декілька днів після. Пульс спокою визначається лежачі в ліжку відразу після сну. Інформацію можна скидати мені в ПП, на фейсбук, або на пошту maxlohash@gmail.com

Шаман нарешті відірвав очі від мікроскопа і звернув увагу на марафонців. Будьте обачні. Спочатку він просить у вас записи кардіо датчиків, а потім вимагатиме аналіз кала biggrin.gif
Email Poster
Top
miker
29 2016, 21:32
Quote Post


Початківець
*

: Киев
: 84


QUOTE (Dok62 @ нині, у 21:28)
Шаман нарешті відірвав очі від мікроскопа і звернув увагу на марафонців. Будьте обачні. Спочатку він просить у вас записи кардіо датчиків, а потім вимагатиме аналіз кала biggrin.gif

головне шоб не просив зробити на фініше колоноскопію smile.gif
Email PosterUsers Website
Top
0 (0 0 )
0 :

Topic Options : (3) 1 [2] 3  Reply to this topicStart new topicStart Poll