Ūֲ | Ҳ | | |




 CatEYE   VeloMAX

: (4) 1 2 [3] 4  ( ) Reply to this topicStart new topicStart Poll

> 400km 2016.07.2-3 "АСР" ВІДГУКИ/РЕЗУЛЬТАТИ
Spin Doctor
02 2016, 3:45
Quote Post


Постійний учасник
***

:
: 272



Результати http://lvivbicycle.club/results/400-2016/

Фото:
Старт, КП1, КП1-КП2 by -=Zen=-
КП2 by _BuR_

Spin Doctor - 14 2016, 10:00
Email Poster
Top
Dok62
05 2016, 11:44
Quote Post


Старий волоцюга
*****

: Дубно-Львів
: 3100


QUOTE (Kono @ нині, у 11:11)
Де можна забрати рюкзак з КП2 ?

prankster2.gif Сперли...
Email Poster
Top
PlusOdyn
05 2016, 11:49
Quote Post


Болотоплавець, посол товариства тверезості
****

: катаюся країною - Оббухів/Українка -> грьобаний Зугрес
: 2299


На КП-2 хтось проябав мішечок від окулярів у мене на шприхах, підозрюю що то була франківська делегація. Мішечок в ПакоБура.

PlusOdyn - 05 2016, 11:50
Email Poster
Top
project-70
05 2016, 11:52
Quote Post


Постійний учасник
***

: Червоноград
: 387


QUOTE (MShaman @ нині, у 11:09)
У Лапки хардтейл? Не смешите мои кучери biggrin.gif У Лапки пепелац на ригиде laugh.gif Просто такой опции нет в виборе при регистрации.

Чем его ригид отличается от залоченной воздушки?
Top
miker
05 2016, 15:58
Quote Post


Початківець
*

: Киев
: 84


QUOTE (project-70 @ нині, у 11:52)
Чем его ригид отличается от залоченной воздушки?

Жесткостью. Залоченая воздушка (у меня реба рлт) дает небольшой регулируемый ход который весьма сглаживает неровности и... на Ужке можно ее разлочить smile.gif
Email PosterUsers Website
Top
miker
05 2016, 15:59
Quote Post


Початківець
*

: Киев
: 84


QUOTE (segar29 @ нині, у 08:55)
При тому що шоссер знов був на 20х700С, і нехай ще хто скаже що погані дороги laugh.gif

А для информации - сколько раз ты пробивался?
Email PosterUsers Website
Top
-=Zen=-
05 2016, 16:06
Quote Post


Зацікавлений
**

: Львів
: 238


Доречі, Kono, як SLR-ка? Ти ж на ньому їхав?
Email PosterUsers Website
Top
segar29
05 2016, 16:20
Quote Post


Постійний учасник
***

:
: 282


QUOTE (miker @ нині, у 16:59)
А для информации - сколько раз ты пробивался?

Жодного разу бо вони майже нові, але повір краще вже прокол із заміною запаски ніж майже відвалившийся шатун та думки - шеф усьо пропало mosking.gif
Top
Kono
05 2016, 16:31
Quote Post


Зацікавлений
**

: Lviv
: 123


QUOTE (-=Zen=- @ нині, у 16:06)
Доречі, Kono, як SLR-ка?

Та все добре smile.gif Жорстко, але зручно. В мене вже колись була, ще на 26 хардтейлі, це просто апргейднута модель вагою в 115 грам.
Док, до речі, їхав на моєму Selle Italia Most і теж не жалівся.
Email Poster
Top
Виталик
05 2016, 16:47
Quote Post





: Мариуполь
: 5


Да наконец - то побывали на этом классном, лучшем марафоне Украины, Рассвете на перевале.
Купили билеты и поехали в поезде 28 часов.нормально не поспишь то жарко то еще что то ,во Львове 17:23, выходим с поезда а у меня уже прокол)) не ужели в поезде прокололся,смеемся, встречает друг Тарас,отлично еще до места збора 6 часов,то мы быстро на базу)),пока полностью не спустило колесо, , нас кормят горячим борщом , ну и Тарасу говорю надо сварить гречки,а то без нее я просто не еду вообще)))).Собираем велы,цепляю мигалку ,опа не работает,та что такое думаю,Ставлю будильник на 22:30,просыпаемся и на место погрузки.Подъезжаем а там уже потихоньку собираются.Приезжает две машинки одна едет на КП - 1 ,второая на КП - 2,автобус для всей банды 60 человек и автобус для велосипедов(организация очень классная,все четко,молодцы орги).Загрузились и поехали на место старта Долину.Едем в автобусе время начало 3-го,думаю настало время гречки,ем сам ,даю Сереге и Антону.Приехали,выгружаемся ,собираем велы и 3:00 Старт.
Тронулась эта большая колонна,и погнали, делятся все по своим силам, ну я беру свой обычный темп,и в итоге вроде нас было до 10 человек или меньше в колонне лидеров, темп не большой ,дышится хорошо, и начинаем карабкаться на первый перевал,дорога конечно разбитая хорошо так, и я влетаю в яму и прокол((( и вылетаю я первый с этой колонны лидеров)))),ночь темно,быстро снимаю колесо, в итоге нахожу в покрышке корд,прошло времени минут 20 пока я возился достал его , под фонариком.Смотрю уже начали появляться фонарики сзади,добирают меня))),ставлю колесо,качаю и начинаю же конечно догонять,началась гонка за лидерами))). Начинаю ехать потихоньку, начался туман такой хороший , и поехалось веселей чуток прохладненько,класс думаю,тут догоняю ,не знаю кто,на МТБ еду ну 30- 33 км/ч больше не еду экономлю силы, он ко мне на колесо и погнали ,молодчага держался км 10 точно, и потом остался сам уже аж до КП- 1 ,прилетаю ,быстро беру свой пакет ,кола уходит 1 л в течении минуты)) не ем , в карманах еще еды хватает,держит гречка)))))),Спрашиваю кто первый ,в ответ.Лапка Олег,дурной был вопрос)))))), думаю а где же Артем(segar29), ну я в седло и в погоню опять))))),еду ровняк пока небольшой ,любуюь природой красота, крутится комфортно . не жарко,то деревья закрывают солнышко те речка рядом прохладу дает))) и вообще в карпатах прохладненько(по сравнению с Мариуполем)рядом железка,и тут у меня свое мини КП и добирает меня Артем.Едем вместе общаемся,впереди нас ждем Великий и Ужасный УЖОК,у меня подходит вода к финишу ,Артем говорит есть перед ужком джерело, останавливаюсь ,спускаюсь к родничку ,пить воду а она газированная,ой думаю класс, не мог напиться ,такое ощущение что меня родник не мог ни как отпустить,напился набрал водички, Ну и в догонку за двумя лидерами Lapka(Олег) и Артем(segar29).Начал забираться на ужок дорога вроде пока нормальная,опа блок пост сидят две симпатичные девчонки в форме и говорят в шутку , что их попросили меня чуток задержать)))),посмеялись и я поехал дальше.И тут после шлагбаума началась самое интересное дорогу как будто специально кто дробилкой какой то подолбил))). Одни ямы шлак,короче объехать было просто не возможно,сколько я на велосипеде ни катался по асфальту такой дороги не видел(так что наша володарская трасса в Мариуполе это просто шоссе и грех нам жаловаться и ныть что у нас володарка плохая)и теперь я понял чем там знаменитый сам УЖОК,Видоны конечно просто не передать словами,что заграницей побывал)).что в подъем едешь 10 км/ч что со спуска,не знаю сколько этого дорожного беспредела было но и вот он заканчивается идет ремонт дороги(я так понял что это последний год будет эта изюминка на Ужке, но будет что вспомнит) и начался просто идеальный асфальт что чуть ли не под 50 началось ехать). И так я долетаю до КП - 2 ,спрашиваю , как давно уехали Монстры)))), в ответ минут 5 назад говорит,еда уже готова на столе,я ее быстро поглощаю и опять в догонку,тут заканчиваются горы и начинается ровняк от Старого Самбора и пошло до самого финиша , кручу все нормально вроде, отлично и там какой то еще небольшой ремонт дороги идет в Самборе вроде и опять прокол, 2-й , та что такое за невезение у меня думаю , как кто то накаркал)),меняюсь быстро,тут смотрю на гармин уже финиш не вижу кафешки той , блин проехал ее, чуток,поблукал минут 10 и вот он финиш, 15:45 спрашиваю давно приехали говорят недавно , время 15:14.
Так и не догнал я вас говорю им)))))Сразу нас кормят, супчик залетает на ура, сидим общаемся, смеемся.
Это самый лучший марафон Украины по рельефу, по красотам, по организации,
Спасибо что есть такие люди что нравится катать на такие расстояния и делают праздник нам.
В следующем году обязательно к посещению.

Виталик - 05 2016, 17:38
Email Poster
Top
valver
05 2016, 16:51
Quote Post





: Rivne
: 12


Ось і подолано легендарний «Світанок на перевалі».

Пройшло декілька днів після фінішу. Енергетичний баланс майже відновлено, прискорений метаболізм вгамовано smile.gif , емоції вирівнялись, можна написати декілька строк.

Минулого року цей марафон я не їхав, хоча можливість була, і коли потім читав звіти інших учасників, кусав лікті. Тоді і вирішив, що життя не настільки довге, щоб нехтувати такими шансами.

Підготовкою до марафону були Рівненська сотка, бревети 200 і 300, нерегулярні тренування, та психологічне налаштовування. В принципі, настрой був такий, що за декілька днів до старту аж тремтів, так хотів вже їхати. Планував подолати дистанцію за 20 годин (ліміт 300-ки), але трохи не вписався.

З Рівне до Львова виїхали втрьох – з Олесем Поврозником та Василем Трумом. Більше бажаючих серед рівнян не знайшлось (шкода, наше місто має бути представлене більш широко на подібних евентах). Тим більше, Василь є номінально дубенським рандонером, значить, рівнян було тільки двоє.

Запакувались в трансферний автобус, і вирушили до місця старту – в Долину.

Відразу зі старту намагався триматись в першій основній групі , яку вів Док. Так було майже до Вишківського перевалу, на якому, можна сказати, і зустрів світанок, та ще й з кавою, якою люб’язно забезпечували волонтери.
Навкруги – бомбезні краєвиди гір, що пробуджуються. Взагалі, гори дуже люблю, але останніми роками нечасто доводиться до них вибираться. Тому кожна поїздка в Карпати – це вже свято.
Далі, до самого фінішу, мій заїзд тривав переважно у соло – режимі. Олесь та Василь були позаду, я навіть не знав, наскільки, але вирішив без особливої потреби не затримуватись.

Після другого перевалу – тривалий спуск, кілометрів 20, аж до Сойм, де накрив туман. В тумані їхав практично до Гукливого, періодично перетинаючись з кимось із учасників, але ні в яку групу не вливаючись.

Проїжджаючи Подобовець, сподівався побачити когось із представників неформальних об’єднань, адже саме в цей час неподалік проходить Шипіт - відомий щорічний фестиваль, започаткований на початку 90-х ужгородськими та львівськими хіпі, і який згодом перетворився на місце збору представників різних неформальних культур для веселого проведення часу. Я і сам там «фестивалив» у другій половині 90-х. Початок липня - час, коли народ з’їжджається на фестиваль, і головне місце зустрічі перед тим, як вирушати на славнозвісну поляну – магазинчик при дорозі з вином та пивом в Подобовці. Але в таку рань тут звичайно нікого не було, та й магазин був закритий.

В Воловці проскочив поворот на Нижні Ворота, але вчасно схаменувся, і почав підйом на Менчил. Поки що все вдавалось досить легко. На Менчилі зустрів Емуса з Ксьондзом, думав, далі поїдемо разом, але знову не потрапив у резонанс, і продовжив свою моно-мандрівку, підживлюючись водичкою з мінеральних джерел. Перевали Уклін та Оленево особливих труднощів не викликали, хіба що спуск з Оленева примусив трохи понервувати – тінь від дерев лягала плямами і заважала роздивлятись рельєф дороги, зловив декілька ям.
Кілометрів за 15 до КП1 приєднався до одеситів, так разом і заїхали на обід. Час в дорозі – 8 годин. Такий темп мене цілком влаштовував. Але ще не почалась спека, і ще було далеко до Ужка …
Заправившись харчами і здавши рюкзак волонтерам, рушив далі. Знову була спроба об’єднатись з Емусом та Ксьондзом, але вони вирішили їхати трохи повільніше, ніж мав наміри я. Періодично перетинався із сябрами, одеситами, проте самотність була моїм кредо на цьому марафоні, принаймні, до 365 кілометра (про це - згодом).

Перед Ужком заїхав підживитись на обов’язкове джерело, де зустрів 4-5 рандонерів. Всі налаштовувались на тривалий іспит. Набрав водички, змочив одяг, і рушив до штурму. Невдовзі наздогнав хлопчину з Франіка, який сказав, що мабуть буде сходити – проблеми з ногою. Побажав йому прийняти виважене рішення, і погнав далі доверху. Коли доїхав до КП на вершині , то подумав, що цей Ужок зовсім не такий «великий і ужасний», як його описували. Не знав я, бідолаха, що це тільки початок.

Далі почалось знущання – нескінченна низка підйомів і спусків, кінця – краю яким не було видно. Дорожнє покриття – навіть не знаю, що і казати. В принципі, буває і гірше. Але називати його, як це дехто робить, цілком сприйнятним – язик не повернеться. Краєвиди підбадьорювали перших кілометрів 10, далі вже не вставляли. До скрипу трансмісії додались скрипи в педалях, спека висушувала мозок, в голові крутилось одне слово - тінь, тінь, тінь, … ПИВО … тінь … ХОЛОДНЕ … тінь … ДВА … тінь… А тіні так і не було, як і пива. Під час чергового тягуна зрозумів, що треба терміново взяти тайм-аут, щоб не вхопити тепловий удар. Якось знайшов 0,5 кв. метра тіні, ліг на травичку, випив батончик Снікерс (саме випив – від спеки він перетворився на рідину), і хвилин 15 уявляв, що лежу під водоспадом. Це дійсно допомогло - далі їхати було хоч і не легко, проте відчував, що сил достатньо. Коли виїхав на свіженький асфальт – взагалі настрій піднявся ! Що там попереду – ще один перевал ? Останній ? Елементарно ! Проте бойки, які колись, 5000 років тому, насипали ці перевали, напевно, мали намір познущатись з рандонерів 21 століття, і зробили його трьохступінчастим. Джерело при дорозі допомогло відновити сили, ще кілометрів 10 – і ось воно, КП2. Час в дорозі – 15 з половиною годин. На КП зустрів багатьох, про яких думав, що вони вже повинні були б доїжджати до фінішу. Значить, я ще досить міцний горішок yes.gif .
40 хвилин на відпочинок, і вирушив у останній ривок, попереду – 115 км. до фінішу.

Дорога від КП2 до Самбора – дзеркало, аж у вухах свистіло. Добрав дрогобицьких ветеранів, думав, поїдемо разом, але скоро вони так додали, що подібні думки відразу відпали. Вже потім я узнав, що ці дядьки катають МТБ марафони, мають накат понад 20 тис.км. на рік, тренуються на Ужку. Ну і амбіції ще ті, що потім вилилось у неприємний епізод, про який навіть не хочеться згадувати. Сподіваюсь, все владнається. Дух рандонерства – понад усе.

Проїхав Рудки. Почало сутеніти. Прийшов час включати світло, і тут з’ясувалось, що мій ліхтарик вже майже здох. Зустрічний транспорт моє світло ще бачить, проте світла для освітлювання дороги м’яко кажучи малувато. Це був новий ліхтар, я з ним виїхав вперше, тому не знав особливості його акумулятора (можна сказати, не особливості, а убогість). Купити батарейки можна було б на заправці, але заправок чомусь також не було. При цьому, зі старту на КП2 я передавав запасний ліхтар, але вирішив його не брати, сподіваючись, що і цього буде достатньо. Бовдур.
Коли стало вже зовсім невесело, чую – мене хтось наздоганяє і питає – ти чого без світла їдеш ? Кажу – так і так, бо дурень. Ну, тоді поїхали разом, в мене світла на двох вистачить – сказав цей хтось. Ним виявився Льоха Lexux. Ми з ним до цього неодноразово перетинались по ходу марафону, і останню його частину, від повороту на Городок і до фінішу, проїхали вдвох. Останні кілометри давались важкувато, я відчував, що якби їхав сам, то робив би це трохи повільніше, але треба було віддячити товаришу за надану допомогу, і тримав його темп.

І ось майже опівночі нарешті фініш ! Мій час – 20,47. Не вклався в ліміт, який собі запланував, але з огляду на пройдену дистанцію, вважаю, що проїхав близько до межі своїх можливостей.

Здивувався, що Dok і Kono фінішували після мене, проте вони просто періодично кавували, а так могли б заїхати значно швидше.

Олесь і Василь приїхали вже під ранок. У них була своя історія, мета і мотивація. Шкода, що двоє учасників не вписались у відведений ліміт часу, ще п’ятеро не фінішували. Чув, що хтось навіть травмувався. Сподіваюсь, що з ним все гаразд.

Попереду – останній цьогорічний бревет – 600 км. «Центр Європи». Минулого року я його їхав, але не доїхав wacko.gif . Звіт – тут. Провів аналіз своїх помилок, зробив висновки. Сподіваюсь, що цього разу все буде гаразд.
До зустрічі у Центрі Європи !

valver - 05 2016, 16:57
Email Poster
Top
Ksiondz
05 2016, 19:26
Quote Post


Бородатий вуйко
****

: Lviv
: 1389


плеэр Боді з Червонограда, зараз напишу йому в ФБ
Top
Ksiondz
05 2016, 19:39
Quote Post


Бородатий вуйко
****

: Lviv
: 1389


QUOTE (Drum_p @ вчора, у 15:08)
3. На подъеме на перевал перед минеральным источником Ужок из магазина нас видел один из наших участников , надеюсь он тоже подтвердит это.

Я воно. Сиділо і пило вино з квасом, зморений жарою. Бодренько дівчинка їхала, я трохи прифігів, але дівчата зазвичай краще переносять жару. Після вас я попер на джерело, на нього покликав і цих добродіїв. Тобто ви вже були перед нами. Вони потім мене на підйомі обігнали, так як я пробував повзти на пузі wink.gif (краще їхати).
На турківському перевалі ви проїхали десь 20хв швидше за мене. Хлопці які набирали воду так мені і сказали, тобто техдопінгу не було. судячи з часу на кп2 теж все вірно.
Я цим мужчинам це пояснив і на фініші. Все чесно, кадило мені в лоб wink.gif
Ви їх обігнали ще до Ужока, 100%
Top
Drum_p
06 2016, 15:05
Quote Post





: Одесса
: 5


Спасибо большое всем на форуме и фейсбуке за подтверждение и поддержку. Надеюсь ни у кого не закралось больше сомнений.

Добавлю немножко своих впечатлений, потом Оля выложит более полный отчет (готовит) за нас двоих).
Бревет действительно совершено замечательный во всех отношениях. Обязательно прокачу его снова и надеюсь не один раз и всем рекомендую. Тем кто не имеет возможности проехать этот замечательный маршрут бреветом, стоит хотя бы проехать на легке с парой ночевок в отелях - не пожалеете, на маршруте для этого есть все что нужно. Дороги в целом довольно хорошие, да есть пару разбитых кусков, но в процентом соотношении это очень не большая доля, что в общем приемлемо для шоссейного велосипеда.
Мы сделали иначе, и решили не устраивать себе бессонные сутки, потому из Одессы приехали в Ивано-Франковск, оттуда всего 60 км мучений на шоссере с рюкзаками, и к обеду уже были в Долыни в заранее забронированном отеле. Так что перед стартом у нас была возможность хорошенько отдохнуть.
Но ехалось как-то почему-то довольно тяжело, то-ли от недельного велопохода по Карпатам на кануне марафона не успели восстановится, то-ли от жары, хотя по идее мы к ней привыкшие - не понятно. Однако время показали на много лучше, чем на нашей майской одесской 400-ке - дороги у нас были похуже, да и ехали под ливнем первые часа четыре-пять.
Труднее всего лично мне почему-то давались равнинные участки марафона, наверное потому, что на них картина более монотонная, на подъемах ехалось как-то морально легче и заняться было чем - крути головой, любуйся, да впитывай красоты).
Ну и почему-то последние 8 км перед финишем были вечностью для меня, казалось что это никогда не кончится, мой велокомпьютер сел и выключился, по сторонам ничего не видно, крутишь как в вакууме ни скорости ни дистанции не ощущаешь - спасибо поровозу который бодро дотянул до финиша. Правы были те, кто заехал на заправку на кофе, я потом пожалел, такая перезарядка была бы очень полезной в следующий раз не упущу этот момент.
После марафона были сомнения, но сейчас все-же понял, что 600-ку тоже хочется ехать.

Отдельное больше спасибо фотографам, за ваш важный вклад и большой труд.

Спасибо организаторам за отлично организованный марафон и волонтерам за неоценимую помощь на бреветах.

Drum_p - 06 2016, 15:40
Email Poster
Top
Ksiondz
06 2016, 22:20
Quote Post


Бородатий вуйко
****

: Lviv
: 1389


«Секта свідків Ужоцьких говн», або 400 АСР


Про 300 Рівенську не писав, бо було стабільно, круто, без напрягу. Хоч перший раз від ПБП виїхав на шосері.
До 400 «Світанку» практично не готувався, катався по місту і на шосер не було часу сідати. Де факто – це був мій 2 виїзд на шосері цього року. Все не покидали думки «а ну його нафіг», «може цього року пропущу», дуже хотілося провтикати. Але причин їхати було кілька:

Треба нарешті ту СР5000 заробити
Як казав Емус – якби не поїхав – то кусав би локті і не пробачив би собі
Не знайшов адекватної причини не їхати.

Старт, все чудово, група їде. Дивлюся Лапка не спішить, Рей розслабляється, Док щось комусь втирає не ламаючи шатунів, Нао матрасить і Тренер АВ собі котиться. Потім пропали лідери, далі Док і Тренер, бачу тільки спину Емуса. Ну і пофіг, кочуся собі в Вишківський перевал і відстаю помаленьку. Щось він мені не пішов. Ями, дорога вбита, пічаль. Виїхав сам, бачу Емуса. Думав, що поїду вниз 20-25, а там чи то дорогу зробили, чи я призабув – сказав до Джузеппе: «нарікаю тебе підвісом» і полетів під 40. Тут Сера презентував мені 1 майстер-клас «їзди на шосері по говнах з шаленою швидкістю», полетів за ним. Торунь дався вже легше.
І знову Спліт з офігенною і такою потрібною кавою. На спуску в Торунь отримав 2 майстер-клав від Сери. Надибав Емуса і поїхали собі разом. Гукливий і Менчил прекрасні що на підйомі що на спуску. Уклин теж. Але на спуску знову прийшлось трансформувати силою думки шосер в підвіс, бо десь взялися ями, які довелося пролітати. От Оленьово – лажа. Підйом хороший, спуск - 20-25 з ризиком злетіти.

Загалом ми з Сергієм досить жвавенько пролетіли до КП1 без приколів і проколів. За Оленьово почало гріти. Роздіватися особливо не хотів, тому доїхав до КП1 тільки без наколінників. Сергій чомусь вирішив що він німець і слова «шнеля-шнеля» чули всі села J. Настрій чудовий. КП1 до 11:00, красота. Харчування як завжди на висоті, волонтери можуть організовувати всеукраїнські курси.
Довго не сиділи, в 11:30 рушили. І тут радість поступово почала перетворюватися в боротьбу. Я завтикав передати на КП1 шорти і тому їхав в тих, що були. Бомки мене хотіли загризти якийсь час. З мене лилося від жари, тому вони були тільки раді. Через 20км Сергій сказав, що відчуває симптоми теплового удару і відправив мене вперід. Я попер поки мав ще сили. Орієнтувався на 16:00 бути на Ужку, 18:00 на КП2. Фігушки. Жара сказала, що я оборзів і лупанула по мені зі всієї сили. Що тільки не робив – пив воду, лив на голову, лив на шию, під майку, на майку, на руки, на ноги. Не помагало. Випив квасу – спасло на 10хв. Швидкість почала падати, 20-22 вже було не під силу, підйом крутішав. Виїхав за пост ДАІ, побачив Ужок, побачив кнайпу, зважив всі за і проти, послав Ужок, сказав «привіт, кнайпа». Замовив квасу, очі побачили домашнє вино, замовив і його. Зжер всі запаси, помахав одеситам і поїхав на джерело. Спека не давала їхати зовсім.

В Ужок спочатку їхав, потім ішов, потім пробував повзти по холодній землі. Що не кажіть, а їхати найлегше. Зустрів волонтерів, не дали вчепитися за бампер. Десь Пако пролетів вниз, потім вверх, хотілося його задушити, щоб не тролив рандоннерів J. На Ужок виперся десь в 16:30.

І тут буде короткий ліричний відступ. На старті Док сказав, що ми останнє покоління рандоннерів, які будуть пам’ятати жахливий Ужок, так як там вже нормальна дорога. Така собі секта «Свідків Ужоцьких говн». Чи то я не все зрозумів, чи що, але останні сили витратив, щоб доїхати до Сянок. Думаю – полечу зараз накатиком і за 1,5 год 30 км проїду. Хрен вам, а не золота рибка. До Борині говна стали ще феєричніші. Потім був гравій і здертий асфальт. Полетів по ньому вниз – а внизу ями. Не встиг перейменувати Джузеппе в МТБ, тому гальмував зі свистом. В гірки їхати було прикольно – вітер в дупу, шорти чорні, сідло чорне, чути як нагрівається сідельно-жопна конструкція, перший раз не хотів попутного в дупу. Зупинявся, щоб вітром обдуло. Спуск в Турку зачот. Тільки не розумію чому єдину нормальну дорогу на тому відрізку почали робити в першу чергу, а не взялися за більші говна. На Турківському перевалі хлопаки на машині запросили до джерела набрати холодної водички. Розказували як бачили і спілкувалися з замученими одеситами і слухали історії про ровер від свіженького Пако.

До КП2 їхалось круто – спуск. Бурко з Пако і Тарас можуть сміливо приєднуватись до лекторів на курсах волонтерів. Знову круте харчування, не вистачало тільки охолодити квас, але то пусте. До КП припер в 19:00, ще зустрів Дока і інших. Довго не сидів, хотілося проїхати якнайбільше до сутінків. На виїзді в 19:30 скооперувався з сябрами – Романом і Сергієм, так разом покотилися до фінішу. В Сергія була продерта покришка, тому на ямах їхали обережно 15-20, але то вже після Самбора. В Рудках я зрозумів що від тої жари мене добре тошнить (початки того стану були ще до Ужка), тому вальнув Коли і поперли далі. Сябрам велике спасибі за компанію, без вас їхати було б нудно, нецікаво і сонно. За Городком ми зовсім розслабились, швидкість пофіг, час пофіг, триндимо собі і тут раптом фініш. Божество з пивом, потім ще Сєрьога з пивом, ляпота. Дочекався Емуса і поїхав з ним додому, де по дорозі ловив дикі глюки від сну (привіт Алекс!).

Час ніби вийшов 21:40, що не так погано. Окрема подяка Емусу і сябрам Роману і Сергію за компанію, всім рідним і близьким за підтримку.
Що хочеться сказати:
З позитивного

Волонтери і орги – найкращі
Їжа на КП – ситна і входила легко
Компанія – кращої не побажаєш
Відчуття на фініші - не передати
Джузеппе не підвів, за що йому спасибі

З негативного

Дорога за стільки років, що їжджу – майже не змінилася. Ті куски, які зроблені, компенсуються новими ямами. Але… знав на що підписувався, не перший рік колесом в гівно тикаюсь, так що це не негативний пункт.
Жара – погоді не накажеш, було як мало бути і нікого звинувачувати.
Загалом весь негатив проходить на 2 день і перетворюється в позитив, це той дебільний стан організму заставляє казати гадості на фініші, хоча в душі знаєш, що поїдеш ще раз. Випробовування є випробовування.

Помітив цікаву річ. Вся основна фокус-група кожного разу трохи незадоволена дорогами, але з року в рік їде і фінішує. Якщо хтось сходить – їде ще раз. Зійшов – іще раз. Гості з інших міст і країн теж приїжджають по декілька разів і їдуть знову, знаючи що їх чекає. Всі ж знають які дороги? Знають. Їдуть? Їдуть. Їзюминка це, чи знущання, але їдуть. І поїдуть ще раз. Український рандоннєр не боїться дощу, жари, холоду і поганих доріг.
Бо гасло «проїхав – значить переміг» означає побороти себе, доїхати хоч на рогах, а на другий день - гордитись собою, з червоною дупою і відбитими руками закутавшись в одіяло і поповнюючи життєві запаси організму.

Бо де ще в світі можна проїхати гірський бревет 400 км по х*йових дорогах? smile.gif
Top
OLGINYA
07 2016, 6:10
Quote Post





:
: 5


Бревет «Світанок на перевалі» 2016 (вумен версия)

Название «Світанок на перевалі» звучит как песня – даже не буду пытаться перевести его на русский. Это существительное собственное – название легендарного украинского бревета, который несравним с другими.

«Оля, обернись!» - кричит Рома после спуска из Торунского перевала. И фантастическое зрелище, сказочная инсталляция природы остается на мегапикселях памяти. Такое не забудешь – солнце превратило туман в золотистое облако, из которого гордо возвышаются лесистые горы.

Очень хотелось одолеть этот невероятный бревет с большим набором и УЖЖЖасающими по рассказам дорогами. Были даже мысли ехать на MTB, но объективная оценка дорожного покрытия от Толика NEO и одесситов, там побывавших, развеяла сомнения – было решено ехать на шоссерах. Мой накат в этом году был около 4000. Позади – пройденные бреветы 200 и 400 в Одессе, а также 300 в Ровно. За неделю до этого трепетного события проехали 8-дневный велопоход на MTB через Карпаты.

Перед бреветом прибыли поездом в Ивано-Франковск. Оттуда – в Долыну своим ходом. В 4 дня ложимся спать. В 9 вечера ужинаем, и больше нормально поспать не удалось, но дневной сон был полезен для будущего дня после бессонной ночи.

2:30 ночи, 2 июля. Автобус со Львова привез участников, и мы уже на месте. Все собирают и готовят технику. Кто-то наминает содержимое судочка, кто-то кого-то ищет. Царит легкий предстартовый хаос.

3 ночи – десятки покрышек зашуршали об асфальт. Мы не рвемся, разгоняем кровь по сонному организму. Чувствую, то часть меня пребывает во сне, хотя кручу педали и объезжаю ямы. Ускоряемся, чтобы догнать группу впереди. Вот уже мигалки в нескольких метрах, но я поймала яму и получила укус. Рома ловко меняет камеру – я ему ассистирую. Молчит, не ругается. А у меня негодование – чувствую, что сама виновата, можно было объехать эти ямы. Большинство участников оставило нас позади. Настроение уже не то, но пытаюсь не падать духом. Когда всё получилось – едем дальше.

Постепенно добираем участников на МТБ и даже на шоссе. Но дорога ухудшается. Там где «ровняк» – едем быстро. Где много ям, я торможу и аккуратно всё проезжаю на низкой скорости. иначе не получается. Начался подъем. Здесь я уже не отстаю от Ромы, но внимательно слежу за пульсом.

Вышкивский перевал. На спуске еле скатываюсь. Состояние странное и сонное – страх заставляет жать на тормоза до упора. Но есть время неспешно любоваться тем как паруют горы.

На Торунский перевал выхожу с радостным предвкушением кофе с вафельками. Но, остановившись, обнаружила мягкое заднее колесо. Точно качали на совесть. Скорей всего травила камера с латкой. Рома опять возится с велосипедом, вангуя плохую карму до конца бревета. Я отказываюсь в это верить и уверяю в мыслях себя, что больше ни одного укуса. Меняем камеру ещё раз.

Спасибо волонтёрам, встречавшим нас на перевале. Не смотря на огромный поток участников, кофе и чай оперативно получали все желающие, и вы были здесь очень нужны. В тот момент, когда рубит на рассвете, эти теплые напитки возвращают краски жизни после первых трудностей, после того как приходится сразу брать быка за рога.

Спуск. Еду настолько медленно, что Рома меня время от времени ждет, останавливаясь. Кто на МТБ, как стоячую меня обгоняют. Но я понимаю, что сейчас у меня внимание рассеянное и я чувствую себя очень неуверенно. Дорога откровенно плохая. Но постепенно она улучшается. И вскоре мы уже летим на всех парах. Новое испытание – туман. Стекла запотели так, что перед глазами была пелена. Хочется кричать «Ёжик!» Густой туман словно дождь – верхний слой уже мокрый, а со шлема капает.

Знакомый минеральный источник с нарзаном заряжает – теперь можно ехать дальше. На пер. Гуклывый начал рассеиваться «дым гор». Останавливаемся, чтобы сделать несколько фото. Места знакомые – неделю назад здесь проезжали. После захватывающего спуска в Воловец уходим не на лихой грунтовый «Вышиваный шлях» (как неделю назад), а вверх на Менчыл по хорошему асфальту. На подъеме делаем привал, снимая лишние слои одежды. И снова красивый и быстрый спуск в Нижние Ворота. Преодолев хороший кусок ровной дороги, едем на перевал Уклин. Чувствую голод и начинаю выуживать на ходу финики – свое любимое топливо. Теперь стараюсь не смотреть на велокомп, ведь до КП – целая вечность, а километры тянуться, как только дорога выравнивается. Другое дело – спуски и подъемы.

Перевал Оленьево понравился подъемом, но спуск… «Оля, терпи!» говорю себе, чувствуя как немеют руки, отбиваясь на кочках. Опять хват не тот! Менять страшно. Хотя это длится недолго, оно меня вымотало – пережала все мышцы, на ровном участке еле еду. Рома решил дать мне словесный пинок. «Ну ок», - думаю. Сейчас я покажу, как я не могу ехать, и начинаю вкручивать, устраивая гонку с Ромой. Впереди едет участник на МТБ, которого я догнать не могу, а расстояние долгое время никак не сокращается smile.gif. Из каких гвоздей вас делают, ребята? Поднажала еще больше – вел охотно отозвался, и я вырвалась вперед, Рома – за мной. Несколько ребят, в том числе на МТБ держались с нами. На КП приехали резвой группкой.

КП-1. Волшебная Кока-Кола. Обед с хорошим количеством углеводов. Внимательные волонтёры с ценным советами. Скидываем лишнюю одежду, набираемся сил, умываемся, лёгкое ТО. Вторая часть приключения зовёт страдальцев – и пришло время продолжать свой путь. А солнышко тем временем пригревает. Тёпленько. Ну не то чтобы мы сильно не привыкшие ездить по жаре (в Одессе всё же климат другой, да и Грузию ехали – и ничего), но жара мешает. Любая тень, прохлада реки, ущелье - настоящая награда на пути, а магазин с Кока-Колой – оазис.

Постепенно двигаемся в строну Ужоцкого перевала. Вынуждены делать остановки, чтобы сверится треком и дорогой. Находим воду и обливаем головы. Монотонная дорога делает свое дело - и рубит нас одновременно: теряется чувство пространства, и уже не понимаешь, зачем ты крутишь. Нагребает. Там полежали, здесь посидели, выпив кофе и редбул, а я ещё и мороженкой сверху закинулась. Стало легче. Теперь уже постепенно забираем вверх. На первом КПП документы не проверяют. Кажется, пограничник номера посмотрел и что-то себе записал.

В минеральном источнике перед подъемом на перевал набираем воду, добавив лимонный сок. Газированный лимонад собственного приготовления – вкусняшка. На подъеме увидели шоссера, который спускался вниз, сочувственно посмотрев на нас. Затем нас обогнали волонтеры, успев запечатлеть нас перед перевалом.

Вот и началась дорога в стиле одесских бреветов. УЖОК. Ужики – и мои колесики, которые недовольно шипят, преодолевая ямы с гравием и грунтом. Иногда едем справа по грунтам, иногда виляем. Надо потерпеть. Скоро ведь спуск. Но нет, ещё один пупырь. Ну теперь уж точно начнется… но открылась панорама с видом на нашу дорогу вверх… Не верим глазам, сверяемся с картой. Таки да. На горизонте показались ещё одни участники. Вскоре нас догнали товарищи, о которых Рома упомянул выше. С их стороны посыпались загадочные тезисы, я сначала и не поняла о чем они. «Я таке ше не бачив. Сиділи біля магазину – вас не бачили, а ви вже тут… На пороплані чи шо?» Когда ко мне начало доходить что имеются в виду обвинение в чем-то, мы уже удалились от этой неадекватности подальше.

Наконец-то спуск. Верхний слой дороги сняли, и по подготовленному покрытию катится хорошо –только вибрация небольшая. Ну немножко ещё подъем. Вода закончилась, но попался родник. Мужчины на машине как раз набирали там воду. Уступили нам очередь, интересовались марафоном и удивлялись количеству километров. Заверили, что дальше будет легче. Почему-то в это охотно верилось. Вот уже скоро КП 2, с. Розлуч. Даже было ощущение, что его проехали, это была бесконечность, но вижу надпись на асфальте «КП». И где оно? Опять надпись. Уже полностью прочла КП - 1,5 км… Ну ок. Терплю. И.. да-да.. КП2: еда, люди, умывальник, снять обувь, расслабится, вдоволь напиться… Прихожу в себя быстро. Ещё кофе сверху – и можно ехать. Фотограф Юра не хочет нас отпускать, устраивая настоящую фотосессию. К тому же он успевал записывать всех участников и разливать воду smile.gif

Дальше был свежезалитый идеальный асфальт, который решили использовать по -максимуму. Рома ещё имел силы давить на педали. Я села ему на колесо – и мы начали нырять всё ниже и ниже, так как был почти постоянный спуск. Тем временем солнце ныряет за горизонт. Важно как можно больше проехать, пока светло. Где-то за Самбиром объединяемся с другими участниками. В какой-то момент остановились, выпили воды и снова догнали эту группу – так и решили ехать во Львов, вместе.

Последние 20 км были вечностью. Дорога в основном нормальная, за Городком – чудесная, но финиш никак не приближается, словно крутишь на месте, как на велостанке. По ощущениям проехали ещё стольник, а это было всего лишь 10 км. Финиш и запоздалый ужин и внутренняя радость от того, что это всё закончилось. Чувство радости за пройденную дистанцию приходит уже на следующий день. Ночевали на месте финиша, в номере отеля. Хотя нас пригласили в гости, доползти 8 км было уже невыполнимой задачей. Хотелось бросить кости как можно ближе.

«Світанок на перевалі» - бревет, в котором я начала ценить подъемы (только дорога вверх позволяет любоваться красотой Карпат). Это бревет, на который хочется вернуться. Моей целью было доехать, а не показать рекордное время, но оно получилось вполне неплохим, несмотря на остановки. Время отдыха – 3,5 ч. Общее – 20,32.

Организация мероприятия – на высоте. Всё было замечательно. Спасибо за бескорыстную работу волонтёрам и организаторам, вашу поддержку и отдачу. Думаю, я решусь на 600 в Карпатах. К вам хочется возвращаться.

Несколько фото

OLGINYA - 09 2016, 22:17
Email Poster
Top
0 (0 0 )
0 :

Topic Options : (4) 1 2 [3] 4  Reply to this topicStart new topicStart Poll